неділя, 15 січня 2012 р.

130 років з дня народження великого Українця – Івана Огієнка (митрополита Іларіона)

15 січня цього року виповнюється 130 років від дня народження Івана Івановича Огієнка (15.01.1882 – 29.03.1972) – видатного українського ученого, державного, освітнього і релігійного (митрополит Іларіон) діяча, мовознавця, історика, педагога.
Іван Огієнко народився 15 січня (за деякими джерелами 14 січня) 1882  року в селі Брусилові Радомишльського повіту на Київщині (нині – районний центр Житомирської області) у бідній селянській родині.
Після закінчення початкової школи у 1896 році Іван Огієнко навчається у Київській військовій фельдшерській школі, а по закінченню її працює помічником лікаря психіатричного відділення Київського військового шпиталю. Самостійно вивчає латинську і грецьку мови, готується до вступу на історико-філологічний факультет Київського університету. У 1903-1909 рр. навчався на медичному та історико-філологічному факультетах Київського університету св. Володимира Великого.
Молодому талановитому студентові пощастило: його допитливий й аналітичний розум помітив видатний дослідник східнослов’янських мов і літератур Володимир Перетц. А вже скоро Іван Огієнко розпочинає власні наукові студії, які забезпечили йому підвищену міністерську стипендію після закінчення університету для підготовки до майбутньої професорської діяльності. З 1911 року Іван Огієнко зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету св. Володимира Великого. У 1915-1917 рр. – приват-доцент цього університету. У 1917 було створено Український народний університет (згодом – Київський державний український університет), у якому Іван Огієнко працює професором української мови у 1917-1918 рр.
 
Студентські роки юнака відзначаються активною громадською діяльністю на національному ґрунті: співпрацює з редакціями газет «Громадська думка», «Рада», з Київською «Просвітою», Науковим товариством імені Тараса Шевченка. У цей же період почав друкуватися як поет, прозаїк, учений. Активно береться за створення підручників, посібників, таблиць для вивчення української мови всіма категоріями населення. Великим накладом виходять книги молодого вченого: «Краткий курс украинского язика», «Рідне писання», «Українська граматика». У 1918 році в Києві опублікована його відома фундаментальна праця «Українська культура», яка й по сьогоднішній день не втратила своєї актуальності.
З 1918 року І. Огієнко міністр освіти і віросповідань в уряді УНР, ректор щойно створеного Кам’янець-Подільського державного українського університету. У листопаді 1919 року стає Головноуповноваженим уряду УНР у Кам’янці-Подільському після евакуації уряду до польського міста Тарнова. Через два роки у листопаді 1921 року Іван Огієнко з дружиною і трьома малими дітьми назавжди полишає Україну, залишивши в Кам’янці-Подільському власну величезну книгозбірню, архів і десятки завершених та незавершених рукописів наукових праць.
Після декількох місяців праці в уряді УНР в Тарнові він переїжджає до Винник, а згодом – до Львова. За пристрасне викладання української мови і проповідування національної ідеї польська влада звільняє його від викладання у Львівській учительській гімназії.
Перебуваючи за межами України, І.Огієнко ніколи не покидав надії повернутися на рідну землю. У січні 1926 року Огієнко відважується написати листа до тодішнього секретаря Академії наук радянської України А. Кримського з проханням порятувати його архів і бібліотеку у Кам’янці-Подільському і надання йому можливості повернутися до Києва. Відповіді вчений не отримав, що змусило його прийняти пропозицію Варшавського університету: посісти посаду професора церковнослов’янської мови теологічного факультету (травень 1926).  У 1932 році польська влада звільняє вченого від викладання в університеті без попередження, «за спротив полонізації православних студентів».
У роки перебування у Варшаві І.Огієнко розгортає активну просвітницьку і видавничу діяльність: засновує журнали «Рідна Мова» (1933-1939), «Наша Культура» (1935-1937); приступає до видання 30-томної «Бібліотеки українознавства» і тритомного збірника «Визволення України», пише й видає наукові праці, продовжує свою багаторічну працю над перекладами Святого Письма українською мовою. Серед найвагоміших і найпомітніших досліджень ученого цього періоду – десятитомна «Історія церковнослов’янської мови».
У квітні 1937 помирає дружина вченого – Домініка Данилівна – і  професор Огієнко приймає рішення про чернечий постриг. Обряд було здійснено у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі 9 жовтня 1940 року. І.Огієнко обирає ім’я Іларіона – на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів Ярослава Мудрого – Іларіона. 19 жовтня того ж року стає архієпископом, а 16 березня 1944-го – митрополитом Холмським і Підляським православної Варшавської митрополії.
У липні 1944 року митрополит Іларіон покидає Польщу. Після декількох місяців поневірянь і митарств воєнними дорогами Західної Європи він опиняється у Лозанні (Швейцарія), де переносить дві складні операції. Тут юридично оформляє Заповіт своїм дітям, закінчує автобіографічну поему «На Голготі». Поступово сили повертаються до нього. Перебуваючи в лозаннському притулку «Бетань», відновлює діяльність свого видавництва «Наша Культура» і разом зі своїм спільником Павлом Сомчинським із Парижа налагоджує друк і поширення по Європі й Америці україномовних книжок. З видавництва «Наша Культура» протягом швейцарського періоду діяльності вийшло вісім книг накладом від однієї до двох тисяч примірників.
У вересні 1947 р. на запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі переїздить до Канади, де працює священиком при цій парафії. Під час Собору Української православної церкви Канади (8-9 серпня 1951 року) Іларіона обирають предстоятелем цієї церкви – «митрополитом Вінніпегу і всієї Канади», де він залишався на цьому посту до кінця своїх днів.
З переїздом до Канади митрополит Іларіон відновлює перервану воєнними діями в Європі активну наукову і видавничу діяльність. У листопаді 1947 року він засновує народний християнський місячник «Слово Істини», який виходив по жовтень 1951 року. Започатковує вихід «Нашої Культури» (з листопада 1951 по жовтень 1953 року), який, після реформування, друкувався до грудня 1967 року під назвою «Віра й Культура».
З наукових праць митрополита Іларіона цього періоду найпомітнішими стали: «Історія української літературної мови», «Українська церква за час Богдана Хмельницького», «Іконоборство», «Книга нашого буття на чужині».  Всього ж за перше десятиліття перебування митрополита у Канаді вийшло 29 наукових праць і досліджень. Уже згадані та інші твори вченого містять у собі принципові для нашої науки концепції, що заборонялися раніше тоталітарним режимом, щодо тих проблем сучасного українознавства, з яких і сьогодні тривають наукові дискусії. Йдеться, зокрема, про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов’янських народів, про українську приналежність створених на наших землях рукописних книжкових шедеврів періоду X-XIV століть та концепцію виникнення і розвитку української мови, літератури і культури в цілому.
12 червня 1962 року здійснилася мрія життя митрополита Іларіона – з Лондонської друкарні на його вінніпезьку адресу надійшов розкішно виданий том – повний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці українського вченого, яку доводилося виконувати у надзвичайно важких життєвих умовах.
29 березня 1972 року після тяжкої і тривалої хвороби пішов з життя великий Українець – мовознавець, історик, педагог, освітній і релігійний діяч митрополит Іларіон. Важко визначити, в якій із сфер діяльності Іван Огієнко залишив найпомітніший слід. Одне незаперечне: він чесно й віддано служив українській справі, до останніх днів життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження української нації, мови і культури. Не може не вражати і його творчий доробок: бібліографічний список наукових і публіцистичних праць ученого та його художніх творів, за неповними даними, складає близько півтори тисячі назв. На жаль, переважна більшість з них і сьогодні недоступна українському читачеві.
Похований на православній частині цвинтаря Глен Іден побіля Вінніпега (Канада).
У роки незалежності України ім’я Івана Огієнка (митрополита Іларіона) і його багатюща наукова спадщина почали повертатися в Україну. У Києві і Львові значними накладами перевидані найголовніші фундаментальні праці ученого: «Українська культура», «Історія українського друкарства», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», «Життєписи великих українців», «Наука про рідномовні обов’язки». Створено Всеукраїнське товариство Івана Огієнка (голова – декан філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного універистету Євгенія Сохацька). На картах міст Брусилова, Житомира, Львова, Кам’янець-Подільського з’явилися названі іменем ученого вулиці. 1998 року, згідно з розпорядженням столичної мерії, встановлено меморіальну дошку на приміщенні гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився і працював професор Огієнко.
Національна Спілка письменників України, Житомирська обласна Рада народних депутатів, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариство Івана Огієнка заснували премію його імені. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, яка відповідає багатосторонній діяльності цієї людини на ниві українського національного відродження. Щорічне урочисте вручення премій новим лауреатам у галузях літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної діяльності відбувається в день пам’яті Івана Огієнка – 29 березня – на його батьківщині в містечку Брусилові на Житомирщині.

 Підготовлено за матеріалами:
2. Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1996. – С. 586-608.
3. Календар знаменних і пам’ятних дат у галузі освіти і педагогічної науки на 2012 рік. – К. : 2011. – 198 с.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...