вівторок, 22 січня 2013 р.

Вони були організаторами Злуки українських земель в Єдиній Українській Державі



22 січня – День Соборності України, який відзначається відповідно до указу Президента України № 42/99 від 21 січня 1999 року. Хто ж стояв біля витоків соборності українських земель? Даємо їх імена і коротку біографічну довідку.
Голова Директорії УНР Винниченко Володимир Кирилович (16.07.1880, Єлисаветград – 6.03.1951, Мужен (Франція)) – видатний український письменник, голова першого українського уряду – Генерального Секретаріату (червень 1917 – січень 1918), голова Директорії УНР (13.11.1918 – 11.02.1919 р.). У лютому 1919 р. виїхав за кордон, а з 1920 р. після невдалої спроби співробітництва з радянською владою, перебував в еміграції. З середини 1920-х рр. відійшов від політики, займався літературною і публіцистичною діяльністю.
Головний отаман Армії УНР Петлюра Симон Васильович (10.05.1879, Полтава – 26.05.1926, Париж) – український політичний і державний діяч, публіцист. Після виїзду В.Винниченка за кордон (11.02.1919 р.) став головою Директорії. В еміграції мешкав у Варшаві, з 1923 р. – у Будапешті, Відні, Женеві, з 1924 р. – Парижі. Керував діяльністю уряду УНР в екзилі. Вбитий 25 травня 1926 р. у Парижі агентом НКВС С.Шварцбартом.
Андрієвський Опанас Михайлович (1878 – 16.05.1955) – український громадсько-політичний і державний діяч, правник за фахом. Родом з Уманського повіту (тоді Київська губ.). Один з лідерів Української партії соціалістів-самостійників. Член Директорії УНР. В еміграції – професор Українського вільного університету у Празі.
Швець Федір Петрович (11.11.1882, м.Жаботин (нині Черкаська обл.) – 20.06.1940, Прага) – український громадсько-політичний і державний діяч, вчений-геолог. У 1917 р. – член Української Центральної ради. 13.11.1918 р. як представник Селянської спілки увійшов до складу Директорії УНР. В еміграції в ЧСР – викладач  українських  вищих  шкіл. 
Лонгин Цегельський (29.08.1875, Кам’янка Буська на Львівщині – 13.12.1950, США). Член Головної Української Ради, бойової управи УСС, Української Національної Ради, Української конституанти, яка 19 жовтня 1918 року проголосила створення Української держави на землях Австро-Угорщини. Він був активним учасником підготовки і проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Лонгин Цегельський був автором декларації про Злуку всіх українських земель в єдиній Українській державі, схваленої 3-го січня 1919 року Українською Національною Радою, яку й проголосив 22 січня 1919 року перед багатолюдними зборами на Софіївській площі у Києві
Дмитро Павлович Левицький (1877, Добрячин Сокальського району Львівської обл. – 1942, Бухара, Узбекистан) – український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат. Закінчив юридичний факультет Віденського університету. До Першої світової війни жив і працював у Раві-Руській та Бережанах (Галичина). Воював на фронтах світової війни як офіцер австрійської армії. В 1915 потрапив у російський полон і був депортований у Ташкент. У 1917 р. – Голова Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни. 1.12.1918 разом з Лонгином Цегельським підписав у Фастові попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. У 1919 – 1920 рр. був послом УНР в Копенгагені. Очолював патріотичну організацію “Молода Галичина” у Відні, до складу якої входили Євген Коновалець, Андрій Мельник, Іван Чмола, Іван Кедрин ін. У 1923 – 1925 рр. – редактор газети «Діло», 1925 – 1935 рр. – голова УНДО, 1935 – 1939 рр. – заступник голови УНДО, голова Українського координаційного комітету у Львові. 28.09.1939 заарештований більшовиками. Помер 1942 р. на засланні у Бухарі (Узбекистан).
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...