«Недоброзичливці постійно роздмухують усілякі скандали навколо його імені, зокрема, висувають звинувачення в торгівлі алмазами, нафтою, тютюновими виробами. Деякі ЗМІ називають його «тютюновим митрополитом» і докоряють пристрастю до бізнесу».
Що ж дасть його приїзд в Україну? Чого ми хочемо від нього?
Нагадаємо про найважливіші події у відносинах Української Православної Церкви і Російської Православної Церкви і висловимо свої сподівання.
1. Українська Православна Церква від Хрещення Руси-України до повного поневолення Москвою (період з 988 по 1686 р.) була Митрополією Константинопольського Патріархату.
2. Українську Церкву заснував Андрій Первозванний, тому ця церква, яка була найстаріша на Сході слов’янства, була апостольною з великими правами.
3. У 1448 році від Київської Митрополії відокремилася Московська епархія, яка була самоназвана Московською Патріархією.
4. У 1458 році невизнана Московська єпархія остаточно відірвалася від Київської метрополії.
5. Тільки через 141 рік (у 1589 р.) Московська епархія отримала визнання Константинопольського Патріархату.
6. Після приєднання України до Московії у 1654 р. Українська Церква ще 32 роки боролась проти поневолення Москвою.
7. За свідченням грецьких істориків, у 1684 році (за часів лівобережного гетьмана I.Самойловича) Московська Патріархія звернулася до Константинопольського патріарха Якова з проханням підпорядкувати їй Українську Митрополію (тобто отримати право рукоположіння Київських митрополитів), але отримала відмову.
8. 8 листопада 1685 р. митрополит Київський Гедеон Четвертинський силою був приведений до присяги на вірність московському патріархові, таємно висвячений у Москві в сан Київського митрополита єпископа Гедеона Святополк-Четвертинського, а титул Київського митрополита «екзарх Вселенського Престолу» був у нього забраний.
9. У 1686 році Константинопольський Патріарх Діонісій погодився на підпорядкування Московській Патріархії Української Церкви, але через рік (1687) його за це було засуджено на Царгородському патріаршому соборі та позбавлено сану, а саме підпорядкування визнано актом хабарництва та скасовано.
10. Московський Патріархат — має ту канонічну територію, яка існувала у тої Церкви до 1686 року.
11. З відновленням Української держави на початку ХХ ст. 1 січня 1919 р. була проголошена автокефалія Української Церкви згідно з 17 правилом ІV всесвітнього собору.
12. 13 листопада 1924 р. Царгородський патріарх Григорій Сьомий у грамоті (томосі) Вселенської Патріархії, яка була підписана ним і ще 12 східними митрополитами, визнав незаконність передачі Київської метрополії Москві: «В історії написано, що перше відділення від нашого престолу Київської Митрополії та православних митрополій Литви і Польщі, що залежали від неї, й приєднання їх до Святої Московської Церкви відбулося цілком не за приписами канонічних правил, а також не було додержано всього того, що було встановлене про повну церковну автономію Київського Митрополита, що носив титул екзарха Вселенського Престолу".
13. У відповідь на звернення українського єпископату до Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату РПЦ 25—27 жовтня 1990 року було прийняте Ухвалення Архієрейського Собору РПЦ, за яким Українській Православній Церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії, а митрополитові України був наданий титул «Блаженнійший митрополит Київський і всієї України».
14. У кінці жовтня 1990 р. українським єпископатом одноголосно був обраний Предстоятелем новоутвореної (рішенням архієрейського собору РПЦ від 27-28.10.1990 р.) Української Православної Церкви Філарет (Денисенко) і найменований "Блаженнійшим митрополитом Київським i всієї України".
15. У зв’язку з проголошенням 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Акту про державну незалежність України та згідно канонів Церкви (34 Апостольське правило), стало питання про автокефалію Православ’я в Україні та про дарування УПЦ повної канонічної самостійності – автокефалії. Архієрейський собор РПЦ 31 березня - 4 квітня 1992 р. відмовив у цьому проханні, а Блаженнійшому митрополиту Київському і всієї України Філарету запропонували написати заяву до собору УПЦ про залишення поста Предстоятеля Церкви.
16. Філарет не визнав рішень Московського Синоду і розіслав Апеляцію до всіх Предстоятелів Помісних православних церков.
17. 6-7 травня 1992 р. – Синод РПЦ засудив діяльність Філарета, усунув його з керівництва Церкви і пригрозив заборонити у служінні.
18. 27 травня 1992 р. митрополит Харківський і Богодухівський Никодим (Руснак), порушивши Статут УПЦ, зібрав 18 архієреїв Церкви у Харкові. На цьому зібранні (за відсутності Філарета) 16 голосами новим Предстоятелем УПЦ було обрано митрополита Ростовського і Новочеркаського, керуючого справами РПЦ Володимира (Сабодана).
19. 27 травня 1992 р. митрополит Філарет оприлюднив відкритого листа патріарху Олексію ІІ і Священному Синоду РПЦ, в якому охарактеризував збори у Харкові незаконними і такими, що не мають канонічної сили для УПЦ. "Архієреї в Харкові не зберегли самостійності і незалежності та підкорилися рішенням Московського Священного Синоду від 7 і 21 травня 1992 р., тоді коли його влада не поширюється на управління УПЦ, яка має свій Священний Синод... Учасники Харківських зборів порушили також Статут про управління УПЦ, прийнятий на Помісному Соборі УПЦ в листопаді 1990 р. і зареєстрований державними органами України" (було грубо порушено близько десяти статей Статуту УПЦ).
20. 11 червня 1992 р. Архієрейський собор РПЦ вкотре засудив спроби УПЦ отримати автокефалію.
21. 20 червня 1992 р. Блаженнійший Митрополит Володимир прибув у Київ. Свою першу проповідь Владика Володимир почав словами: «Я прибув не у відрядження і не з-за кордону, я прибув на рідну землю (родом із Хмельниччини – прим.) служити людям і незалежній Україні» (правда, в жодній з УПЦ МП богослужіння до цього часу не ведеться українською мовою, а в багатьох приходах УПЦ МП священнослужителі ведуть антиукраїнську пропаганду).
22. 25-26 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Православний Собор, який об’єднав УАПЦ і УПЦ в УПЦ Київського патріархату. Предстоятелем Церкви став патріарх Мстислав.
23. Після смерті патріарха Мстислава 11 червня 1993 р., патріархом Київським і всієї Русі-України став митрополит Чернігівський і Сумський Володимир (Романюк).
24. Після смерті патріарха Володимира (14 липня 1995) Священний Синод обрав патріаршим Місцеблюстителем митрополита Філарета.
25. 20-21 жовтня 1995 р. митрополит Філарет обраний Всеукраїнським Помісним Собором патріархом Київським і всієї Русі-України. 22 жовтня відбулась інтронізація патріарха.
26. Але РПЦ не здається і 20 лютого 1997 р. Архієрейський Собор РПЦ оголосив анафему (відлучив від Церкви) Предстоятеля УПЦ Київського Патріархату. Про канонічність цього акту йдеться у пункті 10.
27. Патріарх Філарет, став ініціатором канонізації Київського митрополита Петра Могили. Архієрейський Собор, що відбувся в Київському Володимирському соборі 12 грудня 1996, зачислив митрополита Петра до сонму святих. 24 травня 1997 р. почалося відновлення Золотоверхого Михайлівського монастиря.
28. Що ми чекаємо від предстоятеля РПЦ Кирила (Гундяєва)? Рішення Архієрейського собору РПЦ про дарування УПЦ повної канонічної самостійності – автокефалії. Це буде найкращим його проявом справедливості і милосердя по відношенню до українського народу, значним внеском у розвиток Вселенського Православ’я, у зміцнення дружби між російським і українським народами, у становлення злагоди в українському суспільстві. Так, на наш погляд повинен діяти лауреат міжнародної Ловійської премії миру, присудженої йому в 1993 році Суспільним Комітетом «Мирний форум Ловіїса» за миротворчу діяльність (Фінляндія).
29. Надіємося, що це не про предстоятеля РПЦ Кирила йдеться на одному з сайтів: «Недоброзичливці постійно роздмухують усілякі скандали навколо його імені, зокрема, висувають звинувачення в торгівлі алмазами, нафтою, тютюновими виробами. Деякі ЗМІ називають його «тютюновим митрополитом» і докоряють пристрастю до бізнесу».
30. Будемо сподіватися, що візит патріарха Кирила пройде з користю для нашої держави і нашого народу
©Східний_Погляд
Джерела:
1. Богдан Червак. Член Політради ВО "Свобода"
2. Главред, «Патріарх Кирил: соратники, вороги, захоплення, компромат»
3. Огієнко І. Нариси з історії Української Православної Церкви// Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1996. – с.586 – 608.
4. Сабодан
5. Філарет
Немає коментарів:
Дописати коментар