21 жовтня 2012 року виповнюється 340 років від дня народження Пилипа
Орлика (1672– 1742), видатного українського державного і військового діяча,
письменника, публіциста, полеміста, генерального писаря Лівобережної України –
Гетьманщини, соратника Івана Мазепи, учасника повстання І. Мазепи проти
російського царизму, гетьмана Війська Запорізького (1710–1742) в екзилі
(вигнанні), автора першої Конституції України „Конституції прав та свобод
Запорозького війська” та багатьох інших державотворчих документів і
літературних творів.
Народився 21 жовтня 1672 року в м. Косут Ошмянського повіту поблизу
Вільно (Вільнюса) в литовсько-чеській сім'ї знатного роду. Батько Степан Орлик
(католик) був військовим, який служив на боці польського короля, загинув на
51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні
1673 року. Мати Ірина Орлик походила з українського роду Малаховських,
охрестила сина за православним обрядом.
Навчався Пилип Орлик у єзуїтському колегіумі у Вільно, а також у
Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році. Навчався відмінно, з
раннього віку проявив талант оратора і поета, цікавився філософією і
літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською,
болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською,
французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і, ймовірно, турецькою
мовами.
З 1698 р. Пилип Орлик служив консисторським писарем у канцелярії
київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став
старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової
канцелярії війська Запорозького. З 1702 р. став найближчим помічником І.
Мазепи. У 1708 році взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Московії і перейшов
на бік Карла XII, 27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в
Османські володіння.
За І. Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників
старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Вони були
першою українською політичною еміграцією. Вони й обирають 5 квітня 1710 р.
(через півроку по смерті І. Мазепи) П. Орлика гетьманом України (в екзилі).
Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а
також турецького султана і шведського короля.
10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний диплом "Diploma
assecuratium pro Duce et Exercitu Zaporovienski”, яким він затвердив П. Орлика
гетьманом України.
Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає "Пакти
й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького” ("Pacta et
Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною
та запорожцями угоду – документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа
Орлика і яку вважають першою українською Конституцією. Нею він зобов'язувався
обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти
особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення
України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.
Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою
Пилипа Орлика в історії України.
Заручившись підтримкою Карла XII, Орлик вступає в союз із кримськими
татарами та Оттоманською Портою і 8 листопада 1710 року Туреччина оголошує
війну Росії.
На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар
проти росіян в Україні. У поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство,
Швеція та частина польського війська. Шведський король брав на себе
зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде звільнена від московського
панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу. Пилип Орлик дуже добре
підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до
повстання українців проти влади російського імператора. Народ підтримав Орлика
і одне за одним міста Правобережної України переходили під владу гетьмана. П.
Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби Івану Скоропадському, що
дуже налякало Петра І.
Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального
осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав
повсталий український народ. У березні 1711 року об'єднані війська під
командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви у якій
перебував російський гарнізон, який мав достатню кількість боєприпасів і сильну
артилерію. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним.
Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснили похід на
Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед
українського населення.
Весною 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва.
Поляки були змушені відступити, а татари і турки почали тікати, беручи по
дорозі великий ясир. Українські козаки, довідавшись про звірства турків і татар,
кинулись рятувати свої родини. В результаті з 16 тис. українського війська у
Пилипа Орлика залишилося тільки 3 тис. з якими гетьман відійшов до Бендер.
Протягом наступних років П. Орлик намагався знайти у Європі
спільників для підтримки своєї справи. У 1714 році перебував у Молдавії, потім
(1715) разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до
1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі (за іншими даними – до
Німеччини, а згодом до Франції), де промешкав два роки, з 1722 року П. Орлик
переїхав на територію Османської (Оттоманської) імперії, де його фактично було
інтерновано – на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках
(Греція).
Перебуваючи у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі,
Ватикану, Саксонії, Прусії ті інших), він неодноразово порушував питання про
допомогу в справі відновлення української державності, продовжував переконувати
французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів про недолю
України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на
звільнення вітчизни від московського ярма.
Пізніше П. Орлик жив у Хотині, Серезі, Чернівцях, Каушанах і Бухаресті.
Згодом переїхав до Ясс, де 24 травня 1742 року знайшов свій останній притулок.
П. Орлик залишив після себе велику інтелектуальну спадщину: трактати
"Вивід прав України” (1712) та "Маніфест до європейських урядів”
(1712), великий рукописний «Діаріуш подорожній» ("Щоденник", 1720 –
1733, частково виданий 1938 року), дві поетичні книжечки: «Алцід російський»
("Алкід Російський”), присвячену І. Мазепі (1695), та «Гіппомен
сармацький», присвячений його небожу І. Обідовському (1698).
З погляду століть можемо стверджувати, що Пилип Орлик – один із
найвизначніших в історії борців за волю України, здібний учень і продовжувач
справ славетного гетьмана Івана Мазепи. Все своє життя він віддав боротьбі за Українську
державу. Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано поки-що скромно: на його честь
названо вулицю в центральній частині Києва, на якій знаходиться Верховний Суд
України, а в шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик,
встановлено пам’ятну дошку.
Слава Україні! Слава борцям за її волю!
