пʼятниця, 26 листопада 2010 р.

27 листопада 2010 року - День пам'яті жертв Голодомору 1932-33 рр. Свідчення очевидця

Аби знищити націю, необов’язково нищити її фізично.
Достатньо розбавити її інородцями,
і захисна спроможність нації різко спадає...
Олександр Довженко

СЛУЖБОВА ЗАПИСКА ІТАЛІЙСЬКОГО КОНСУЛА
ГРАДЕНІГО ІЗ ХАРКОВА СВОЄМУ УРЯДОВІ
(№474/106 ВІД 31 ТРАВНЯ 1933 Р.)

Голод продовжує так страшно знищувати людей, що залишається зовсім незрозумілим, як світ може залишатися байдужим до такої катастрофи, і як інтернаціональна преса, яка так активно закликає до міжнародного осуду Німеччини, винної в т. зв. „Страшних переслідуваннях євреїв”, особливо мовчить про цю бойню, організовану радянським урядом, в якому самі євреї грають велику, хоча і не першу роль.
Насправді ж немає сумніву:
що цей голод походить зі свідомо організованого неврожаю, „щоб провчити селянина”;
що жоден єврей не знаходиться серед загиблих у себе вдома, і що навпаки, усі вони добре вгодовані під братським крилом ГПУ.
„Етнографічний матеріал” буде змінений, цинічно сказав один єврей, „велика риба” місцевого ГПУ. Сьогодні можна передбачати смерть цього „етнографічного матеріалу”; він має бути знищеним. Яким би страшним і неймовірним не здавалося б це передбачення, його все ж таки потрібно вважати реальним і в стадії здійснення.
Уряд Москви дійсно завчасно підготував за допомогою жорстоких реквізицій (про які я неодноразово посилав звіти), не неврожай - це було б м’яко сказано, - а повну відсутність яких би то не було засобів до існування в українських селах, на Кубані, на середній Волзі.
Три постулати можуть знаходитися в основі такої політики:
пасивний опір селянина проти колективного господарства;
переконання, що неможливо привести цей „етнографічний матеріал” до зразка дійсного комуніста;
ясно усвідомлена потреба в одержавленні земель, на яких українська свідомість пробуджується з небезпекою майбутніх можливих політичних ускладнень, і де для зміцнення імперії було б краще, щоб населення жило, здебільшого російське.
Перший постулат впливає із рішення уряду, що підтверджують багато членів партії.
Метою третього рішення, безсумнівно, була, жертвуючи 10-15 мільйонами осіб, ліквідація української проблеми на протязі кількох місяців. Нехай ця цифра не здається перебільшеною. Я думаю, що її перевершать, і що її, напевно, вже досягли. Це велике нещастя, яке косить мільйони осіб і знищує дітей всього народу, вражає в дійсності тільки Україну, Кубань і Середню Волгу. Професіонали, гідні всілякої довіри, які мали можливість проїхати по інших частинах території, одностайно заявляють, що катастрофа обмежена винятково Україною, Кубанню і середньою Волгою.
„Катастрофа починається за Курськом”, - сказав письменник Андрєєв, який приїхав кілька днів тому назад з Москви...
Вважаю потрібним представити ще один епізодичний образ ситуації:
Товариш Френкель, член „Колегії” ГПУ, зізнався одному відомому мені чоловікові, що в Харкові щоночі забирають до 200 трупів, померлих на вулиці з голоду. Зі своєї сторони можу засвідчити, що сам бачив після опівночі, як перед консульством приїздили вантажні автомобілі з 10-15 трупами...
На ринку ранком 21 травня померлих поскидали, як купу ганчірок, у болото, в гній вздовж паркана, який відокремлює площу від ріки. Їх було близько 30. Ранком 23-го я нарахував їх уже 51. Одна дитина смоктала молоко з грудей мертвої матері. На тій же Пушкінській вулиці за кілька метрів від консульства одна селянка була весь день із двома дітьми, присівши на сходинки, як і десятки інших мам, котрі були одні вище, другі - нижче по тій же дорозі. Вона тримала просту коробку, у яку час від часу хтись кидав копійку. Ввечері одним рухом відсунула від себе обох дітей і, піднявшись, кинулася під трамвай, який мчався на повній швидкості. Через пів години я бачив двірника, що підмітав кишки нещасливої. Двоє дітей все ще стояли там і дивилися...
Близько опівночі починають перевозити їх вантажними автомобілями до Північно-Донецької товарної станції. Туди забирають і дітей... Тих, котрі не опухли і, можна думати, ще виживуть, посилають у бараки „Холодної гори”, де в будках, на сіні, помирає приблизно 8000 душ, і то переважно були діти.
Опухлих вивозять товарним потягом у поля і залишають їх за 50-60 км. від міста, щоб ніхто не бачив, як вони там помирають... Часто буває, що потяг відправляють через кілька днів після того, як його наповнюють і замикають. Кілька днів тому один залізничник, проходячи повз один із таких вагонів, почув крик. Підійшов і почув одного нещасного, який із середини молив, щоб його врятували від смороду трупів, що ставав нестерпним. Коли відкрили вагон, то побачили, що він єдиний залишився в живих. Тоді його витягнули і перенесли помирати в інший вагон, де ще були живі ті, котрих там замкнули.
Коли приїжджають на місце поховання, то викопують великі ями і витягають з вагонів усіх мертвих. Не звертають особливої уваги на дріб’язки, і часто можна бачити, як викинутий у яму оживає і перевертається в останніх проявах життя. Робота копачів при цьому не переривається і викидання трупів продовжується. Ці деталі я одержав від санітарів і можу гарантувати їхню правдивість.
В селі Гарово, яке за 50 км. від Харкова, із 1300 жителів сьогодні можна налічити тільки 200.
У в’язниці „Холодна гора” в середньому вмирає 30 чоловік на день.
Околиці Полтави постраждали здається ще більше, ніж Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання.
Із Сум один комсомолець пише своїй дівчині в Харків, що там батьки вбивають своїх молодших дітей і їх поїдають...
Наприкінці згадаю про самогубство генерала ГПУ Бродського, який 18-го числа цього місяця, повернувшись із інспекційної поїздки по селах, після моторошної сцени з Балицьким, під час якої генерал кричав, що це не комунізм, а „жах”, і що йому вже досить цих інспектувань, і що він нікуди більше не поїде наводити „порядки”, (здається, провести якесь утихомирення), - пустив собі пулю в лоба...
І наприкінці: одна людина - „велика риба” місцевого уряду і партії, імені якої мені не вдалося встановити, - збожеволіла після інспектування села. На нього змушені були надягти втихомирювальну сорочку. Він теж кричав благим матом: „Це не комунізм, це катування!”
Закінчую: теперішнє нещастя призведе до колонізації України, переважно російської. Воно змінить її етнічний характер. І, може бути, в дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну, про українську проблему, оскільки Україна в дійсності стане російською країною.
З глибокою повагою
(Королівський) консул
(підпис) Граденіго.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...