вівторок, 1 січня 2019 р.

До 110 річниці з дня народження Степана Бандери


"Віра найбільше зміцнює сили душі. Через справжню і глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина і весь народ мають можливість нескінченно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа в змозі сприйняти".
С. Бандера, 7 січня 1957 року.

Чи є більш суперечлива постать у сучасній українській історії, ніж постать полум'яного борця за незалежність і державність України С. Бандери?  Чому так сталося, що не тільки у сусідніх країнах, а й в самій Україні образ С. Бандери сприймають як терориста і бандита? 
Цікава публікація щодо формування негативного образу С. Бандери колись радянською, а тепер російською пропагандистською машиною розміщена на сайті "Грани.ру" під назвою "Молитва за Бандеру". Автор публікації священник Яков Кротов. Час публікації: 21.05.2008. 
Оскільки порушена проблема не втратила своєї актуальності, подаємо публікацію повністю у перекладі українською мовою.
* * *
Життя Української автокефальної православної церкви рідко висвітлюється журналістами Росії. У травні 2008 року, однак, з'явилися повідомлення про те, що архієпископ Ігор (Ісіченко) відслужив панахиду по "бандерівцям".
Повідомлення були витримані в традиціях кремлівської пропаганди радянської епохи. Повідомлялося, що була відслужена панахида за бійців Української повстанської армії, але промовчали про те, що того ж дня архієпископ Ігор відправив панахиду за бійців Червоної (Радянської) армії, бійців польської Армії Крайової, за усіма жертвами Другої світової війни. Не повідомлялося, що разом з архієп. Ігорем молився священик католицької церкви о. Ришард Карапуда.
І тим не менш молилися за "бандерівців". Хіба це не гріх? У багатьох жителів Росії слово "бандерівець" позначає ворога Росії, терориста, антисеміта-погромника, противника мирного життя двох братніх народів, пособника гітлерівців. Що спільного може бути у православних москвичів з "бандерівцями"?
* * * 
Найголовніше питання, однак, пов'язаний не з історією Української повстанської армії (УПА), а з моральністю. Чи дійсно люди, які ненавидять "бандерівців", відкидають тероризм, національну ворожнечу, антисемітизм?
Ті росіяни, які ображаються на бажання українців жити окремою державою, погодяться на входження Росії до складу України? При збереженні мови і культури, але зі столицею в Києві?
Не погодяться. Значить, образа викликана не прагненням жити разом, без кордону і митниці, а прагненням володарювати, розпоряджатися.
Ті росіяни, які засуджують українців, що пішли на компроміс з нацизмом заради досягнення в майбутньому незалежності України, засуджують комуністичних вождів за компроміс із нацизмом у 1939 році, за договір з Гітлером, після якого світ отримав Другу світову війну, а СРСР отримав східні землі тодішньої Польщі , Литву, Латвію, Естонію?
Ні, вони вважають такий компроміс прийнятним політичним засобом. Прийнятним для Росії, а більш ні для кого.
Ті росіяни, які вважають злочинами вбивства політичних супротивників заради незалежності, свободи і безпеки України, засуджують такі ж вбивства, але тільки заради незалежності, свободи і безпеки Росії?
Ні, пацифістів, прихильників непротивлення злу силою серед таких людей не помічено. Серед них зустрічаються ті, хто вважає героями російських, які вбивали ворогів незалежності Росії, будь то хрестоносці часів Олександра Невського, поляки в Смуту чи французи в 1812 році.
У 2006 році з волі президента Росії Дума поправила закон про органи безпеки. Російським чекістам дозволили таємно вбивати тих, кого влада вважатиме ворогом батьківщини, навіть якщо ця людина живе за кордоном.
Як героїв зустріли та нагородили в Росії людей, які вбили в Катарському еміраті в 2004 році одного з керівників чеченського опору.
Люди, які потребують пам'ятати про злочини, що приписуються "бандерівцям", часто відкрито закликають забути про злочини, які здійснювалися під радянськими прапорами.
Якщо вбив "бандерівець" - це страшний гріх, якщо вбив "чекіст" - це "тріски летять". Степан Бандера був у 1959 році вбитий співробітником Луб'янки, якого за це вбивство публічно нагородили орденом. Довгий час органи безпеки заявляли, що вбивство Бандери стало останньою подібною дією. Закони радянської Росії забороняли подібні вбивства, закони сучасної Росії їх допускають і навіть наказують. Заради блага країни.
Ті росіяни, які обурені передбачуваним антисемітизмом "бандерівців", обурюються антисемітизмом Сталіна, антисемітизмом, який є нормою для російської номенклатури і який змусив виїхати з Росії мільйони євреїв? Протестують сьогодні захисники євреїв проти тихого, але активного антисемітизму російських органів державної безпеки? Чи знають вони, що під прикриттям співчуття до жертв антисемітизму, що проявляється в основному в поїздках на Захід, російські чиновники налаштовані навіть більш антисемітські, ніж за часів Сталіна? Чи знають вони, що антисемітизм уразив навіть Московську патріархію, що серед тисячі її священиків у Москві немає жодного єврея? Серед духовенства та парафіян Московської патріархії антисемітів набагато більше, ніж у середньому серед жителів Росії. Це результат свідомої, хоча і не декларованої голосно кадрової політики.
Ні, антисемітизмом обурюються вибірково, як вибірково обурюються вбивствами політичних супротивників. Обурюються, коли українці хочуть незалежності, але від незалежності Росії відмовлятися не збираються.
Ось в чому головна проблема: сьогодні багато жителів Росії вибірково розуміють і виконують заповіді Божі. Тих, кого вважають ворогами, засуджують за вбивства і гріх антисемітизму, за людиноненависництво. Тих, кого вважають своїми захисниками, благословляють за застосування сили, не хочуть знати про їх антисемітизмі, прощають їм ненависть до людей.
          * * *
Кремлівська пропаганда десятиліттями зображувала "бандерівців" нелюдами. Точно так само вона надходила і надходить нині з усіма, кого оголошує ворогами. Ця пропаганда намагається політизувати і націю, і релігію, пов'язуючи віру в Бога і вірність Росії з беззастережною лояльністю до російської влади. Помиями обливали Миколи Бердяєва та отця Олександра Меня, борців за незалежність Литви і Латвії, Естонії та Україні, Чечні та Грузії.
Але хіба радянська пропаганда завжди брехала? Може бути, вона хоча б про "бандерівців" говорила правду? Ні - про "бандерівців" брехали навіть більше, ніж про троцькіста або про дисидентів.
Не завжди треба вивчати документи, щоб розпізнати брехню. Іноді достатньо тверезо вслухатися в слова пропагандистів. Під час війни і протягом багатьох років після неї, а іноді і в наші дні, українців, які боролися проти російської армії (тоді - Червоної Армії), називали "україно-німецькими націоналістами". Це діяло на тих, у кого близькі загинули від рук німців, хто був засліплений горем. Сьогодні, однак, ясна абсурдність такого словосполучення. Так само абсурдні були кремлівські заяви про політику Ізраїлю як прояві нацизму.
Серед борців за незалежність України були прихильники тимчасового союзу з німцями заради звільнення від Росії. Проте саме Степан Бандера був категоричним противником такого союзу. Через це він розійшовся з іншими керівниками патріотичного українського руху.
30 червня 1941 бандерівці у Львові проголосили створення незалежної Української держави. 5 липня за наказом Гітлера був заарештований Бандера, 9 липня у Львові був заарештований Ярослав Стецько, голова незалежної українського уряду. Гестапо стало знищувати ОУН. Брати Бандери загинули в Освенцімі (його сестер заслали до Сибіру).
"Бандерівці" не влаштовували єврейських погромів. Українці - не всі, звичайно, меншість, можливо, хтось з повстанців - вбивали євреїв. Поляки, литовці заплямували себе єврейськими погромами, що проводилися без жодних нацистських наказів. Однак і це була меншість у своїх народах. Мало хто в Росії знає, мало хто в Росії хоче знати, що єврейські погроми траплялися і в СРСР, особливо в останні роки життя Сталіна. Влада дивилася на це крізь пальці.
На початку ХХ століття від погромів бігли з Росії мільйони євреїв. Погромники, однак, були мізерною меншістю російського народу. Ототожнювати російський народ з погромниками неприпустимо. Так і Погромників-українців не можна ототожнювати ні з українськими повстанцями, ні з українським народом.
Після Другої світової війни антисемітизм російської влади проявився в тому, що про євреїв, убитих німцями, говорилося як взагалі про "радянських людей". Цей антисемітизм ховався за істеричними криками про антисемітизм "українських самостійників". Дійшло до прямої брехні: у 1960 році єврейські погроми у Львові в липні 1941 року були цілком приписані батальйону "Нахтігаль", сформованому з українців для проведення диверсій у тилу Червоної Армії. Ніякі документи і спогади цього не підтверджують. Дійшло до того, що батальйон оголосили "есесівським", хоча це був підрозділ абверу (контррозвідки). У будь-якому випадку цей батальйон був частиною не української, а німецької армії. Українська повстанська армія була організована через рік після погрому.
Кремлівська пропаганда ретельно вишукувала антисемітські гасла у виступах українських націоналістів та оголошувала ці гасла типовими для "бандерівців". Ні: з моменту утворення УПА в її документах прямо говорилося: "Євреїв не б'ємо". Серед "бандерівців" були і євреї.
Чому кремлівська влада, намагалися якомога менше говорити про те, що нацисти знищували в першу чергу євреїв, так зосередилася саме на львівському погромі 1941 року? Це пропагандистський прийом "з хворої голови на менш хвору". За час перебування Львова у складі СРСР у 1939-1941 рр.. радянська влада вбила набагато більше людей, у тому числі євреїв.
Брехня про антисемітизм "бандерівців" - пізня брехня. Її почали розповсюджувати відразу після вбивства Бандери чекістами.
* * *
Українська повстанська армія була армією, її головним засобом було насильство. Російська людина має визначити, як він ставиться до насильства в цілому.
УПА і Червона Армія не були рівними суперниками. З українськими повстанцями боролися одночасно німецька армія і російська. Після розгрому нацистів, на УПА обрушилися з'єднані війська Польщі та Чехословаччини, на самій же Україні Червона Армія і НКВД знищували повстанців до 1950 року. Насильство, а не національне питання має в першу чергу турбувати совість. Для християнина національне питання тим більше вторинний, що за час існування церкви часто змінювалися державні кордони, зникали і з'являлися народи, виникло саме поняття "нація". Може бути, воно коли-небудь зникне або буде замінено, як у старовину, словом "народ". Людина ж була завжди і буде завжди. Христос закликає до Себе людини, а не народ, націю чи державу.
Тимчасовий, земний характер національного питання не означає, що він зовсім не має значення. У цьому питанні завжди є нерівність, яка совість повинна враховувати. Проти кількох тисяч українських повстанців Москва кинула армії, які перемогли багатомільйонну Німеччину.
Пропаганда малювала "бандерівців" породження пекла, яких всі ненавидять, ніхто не підтримує. Правда полягала в іншому: повстанців підтримували мільйони, особливо на Західній Україні. Щоб позбавити повстанців підтримки, органи НКВС розстріляли 130 тисяч осіб і близько 300 тисяч депортували в Сибір.
* * *
15 травня 1945, виступаючи у Львові перед чекістами, Хрущов пояснив, як боротися з українцями: "Якщо в селі було бандитське прояв, необхідно поїхати туди і розслідувати цей факт. Потрібно дізнатися найбільш неблагонадійних елементів, які проживають у цьому селі, викликати, арештувати і вислати їх з сім'ями, а селянам оголосити, що це посібники, які допомагали банді ".
Львівський обком звітував про заходи по боротьбі з УПА, наприклад, так: "28 березня <1949> у гір. Яворові поранений голова колгоспу Тиндик С.І. У відповідь на бандпроявленіе 20 квітня 1949 виселено 8 сімей на 28 осіб".
Через півстоліття в боротьбі з чеченськими повстанцями вже не висилали "пособників", а знищували цілі села. Так знову і знову російська влада вдавалася до методу терору, взятому на озброєння відразу після революції: брати в заручники цілі групи населення.
У 1946 році міністри внутрішніх справ і держбезпеки звітували: за три роки вбито "бандитів та інших" 110 тисяч осіб, "затримано" 250 тисяч.
21 жовтня 1944 в селі Кривеньке на Тернопільщині селяни вчинили опір 15 чекістам, які приїхали виселяти родини повстанців. Почалася стрілянина, трьох чекістів вбили. На наступний день в село приїхало 60 чекістів. Ось як описував подальше прокурор у секретній доповіді: "Банди в селі не виявили. Перебуваючи у нетверезому стані, майор Полянський, мол. Лейтенант Молдованов розстріляли ні в чому не винних громадян віком від 60 до 80 років у кількості 10 чол. І спалили 45 будинків ". Прокурор особливо журився не про загибель людей, а про загибель "великої кількості намолоченого хліба".
"Пом. Опер. Уповноваженого райотд. НКДБ напився, п'яним особисто розстріляв двох старих і дав наказ спалити два будинки. Пом. Опер. Уповноваженого райотд. НКВС Полянський особисто спалив п'ять будинків. Нач. Паспортного столу райотд. НКВС Фірсов забирав горілку в будинках громадян села, напився мертвецьки п'яний, втратив головний убір і п'яним був доставлений у райцентр. Бійці вказаної групи за наказом майора Полянського і мл. лейтенанта Молдованова стріляли в гусей, займались мародерством, користуючись панікою серед населення, викликаної пожежами й розстрілами ".
Ці звірства не були віддані гласності, документи про них були засекречені. Більшовики вважали їх злочинами. Через півстоліття багато жителів Росії пишуть і говорять, що в боротьбі з "сепаратистами" і "терористами" можна пробачити будь-яке насильство. "Ліс рубають - тріски летять".
У 1949 році чекісти повідомляли в секретному звіті: "Міністерством держбезпеки Української РСР та його управліннями в західних областях України з метою виявлення ворожого українсько-націоналістичного підпілля, широко застосовуються т.зв. спецгрупи, що діють під виглядом бандитів" УПА ".
"Виявлення» полягало в провокації: група чекістів під виглядом повстанців катувала людину, вимагаючи від нього згоди співпрацювати з УПА. Він погоджувався. Потім нещасні арештовувалися вже неприкритими чекістами: "Вони були пропущені через спецбоївки МГБ, де в результаті застосування незаконних методів допиту змушені були обмовити себе ". Міністр внутрішніх справ, інтригуючи проти міністра держбезпеки, повідомив Хрущову про ці злочини і заявив, що чекісти розглядають свої дії як "неминуче зло" і "політичні наслідки подібних ексцесів явно недооцінюються". Але саме Хрущов задовго до цього заявив: "Я вважаю правильним створення спецгруп".
* * *
Але не тільки в пропаганді зверху причина ворожості більшості жителів Росії до "бандерівцям" і українську боротьбу за незалежність. У Росії не склалося культури боротьби за свободу знизу, без наказу або хоча схвалення з боку чиновників. Навіть революцію робили "під керівництвом", від чого вона стала лише зміною особистостей при владі, але не кроком на шляху до свободи. Боротьба українців за незалежність велася знизу, всупереч тиску і заборонам держав, між якими Україною була розділена.
Відсутність досвіду звільнення знизу пояснює і те, чому з такою готовністю в Росії вірять, що всі поголовно українські патріоти були антисемітами. Російський досвід - це досвід централізації, знищення розбіжностей, життя за ідеологією, спущеною згори. Тут різнодумство вважається шкідливим. Український же досвід є досвід європейський, досвід співпраці людей, які зберігають різницю поглядів з багатьох питань, об'єднуючись в тому, що їм здається найважливішим для справи. Пропагандисти Кремля тому з особливою злістю писали про бандерівців, що сама кремлівська влада мріяла про таких прихильників, які б підтримували її так само безкорисливо, пристрасно, беззавітно, як українські повстанці підтримували свою справу. Однак тоталітарна держава мріяло про ентузіастів, але винищувала їх усюди, де вони з'являлися. Через це протиприродного відбору деспотизму служили люди далекі від ідеалізму, а часто просто садисти, боягузи, демагоги, які воюють лише за умови стократного переваги над супротивником.
* * *
У боротьбі з українськими повстанцями використовувалася і церква. Керував України Хрущов у березні 1944 року доповідав Сталіну, що в соборі в Рівному духовенство з амвона зачитав парафіянам звернення радянських властей, від себе ж настоятель додав: "Православному людині не личить вести боротьбу з родинним нам російським народом, що приніс нам свободу і незалежність".
Півроку тому, у ніч на 30 жовтня 1944 року загін чекістів оточив будинок священика Прібитовского в селі Смордва під Рівним. Чекісти думали, що в будинку повстанці. Обстріляли будинок, підпалили сарай. Ніяких партизанів у будинку не виявилося. "Вони завдали декілька ударів священику Прібитовскому і розбили всі меблі. Не заспокоївшись на цьому, дільничний уповноважений Клименко та міліціонер Шваб вивели на вулицю всю сім'ю: священика Прібитовского, його дружину, сина 11 років, батька 70 років і дочка, поставили на коліна перед палаючим сараєм, а самі в цей час забрали весь одяг і цінності. Після всіх цих знущань дільничний уповноважений Клименко відвів убік священика і розстріляв його ".
* * *
Українські патріоти (слово "націоналіст" тоді вживалося там, де сьогодні вживають слово "патріот") вважали, що Україна може домогтися свободи лише збройним шляхом. Сталося інакше: у 1991 році незалежність України була отримана завдяки бажанню її партійної номенклатури звільнитися від контролю Кремля. Після цього на перший план вийшла не зовнішня загроза, а внутрішня, яка виходить від пожадливості та роз'єднаності людей. Те, що Степан Бандера писав про збройний опір, втратило сенс, але тим більше придбали сенсу його слова, написані в Різдво Христове 1957 року:
«Віра найбільше зміцнює сили душі. Через справжню і глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина і весь народ мають можливість нескінченно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа в силах сприйняти». 

Сайт «Грани.ру»
http://www.grani.ru/
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...