Намагаючись повернути Україну, яка стала 1991 року
незалежною, у своє лоно, Росія в образі московських політиків намагається використати усе, в
тому числі й сфабриковану історію. Мовляв, ми один народ, одна культура, одні
історичні корені, то що нам ділити!?
Але чи так це? Чи мали у сиву давнину Україна і Росія спільні корені?
Відповідь зможете дати самі, якщо проаналізуєте вислови, уривки із
праць науковців-чужинців, у тому числі й російських.
Емілія Ільїна: «Яка Росія в 12 столітті? Навіщо ж присвоювати чуже?
Олег, Ігор, Ольга, Володимир, Ярослав Мудрий, Мономах, Повість временних літ, Нестор,
Київська Русь, Київ – усе це належить Україні!»... «Ми, росіяни, російська
імперська сила, приєднали Україну, і ось уже четверте століття тримаємося за
неї, випомпуючи з неї всі національні цінності українського народу;
розграбували українську історію, витоптали її, перетворили в пустелю... Протягом
століть ми грабували українську культуру».
***
Російський історик Е. Ільїна пише: «Та що тут дивуватись ... коли
навіть совєтський академік А. Орлов у книзі "Володимир Мономах"
(видання Академії наук СРСР, 1946) пише "Русь" – розуміє
"Росія", тобто "забув" академік (а не знати цього він не міг),
що наша Вітчизна (Росія) Руссю стала називатися щойно з 17-го століття...»
***
Роійський письменник А.Герцен писав: «Мы довольны тем, что в наших
жилах течет финская и монгольская кровь, это ставит нас в родственные, братские
отношения с теми расами-париями, о которых человеколюбивая демократия Европы не
может упомянуть без презрения и оскраблений» Русская идея. – М.,1992
***
А. К. Толстой: «И вот, наглотавшись татарщины всласть, Вы Русью ее
назовете...»
***
А. Толстой: «Є дві Русі. Перша Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше
в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця
Русь так, як розумів її увесь західний світ. А є ще друга Русь – Московська. Це
Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним
ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця Московська Русь, з давних давен
була, є, і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом
Європи».
***
В. Ключевський: «Після розриву з Києвом було започатковане
"образавание великорусского племени, начавшееся в 13-14 веках"».
***
Ю. Шевельов: «Ми повинні відкинути як найрішучише гадку про те, що Київщина
з давніх часів була заселена не предками сучасних малоросів, а предками
сьогочасних представників інших руських народностей. Шукати в 10-11 віках над
Дніпром великоросів це річ цілком даремна, бо ж великоруська народність
походження нового і було справою нових
різностороніх впливів, які виникли після розриву з Києвом».
різностороніх впливів, які виникли після розриву з Києвом».
***
К. Кавєлін: «Начнём с тово, что мы "московиты", прожили не
тысячу лет, а гараздо меньше. Раскроем нашу первую летопись... саставитель её,
знает малоросиян и перечисляет разные отрасли этой ветви русского племени. Но примечательно,
что великоросов он вовсе не знает потому, что их ещё не существовало. По
летописи, там где сейчас живут великоросы, жили финские племена».
***
Московський історик, партійний й державний діяч, академік АН СРСР (1929)
(учасник Жовтневої революції, соратник В.Леніна, зам. Наркома освіти (з 1918),
керівник Комуністичної академії, Інституту червоної професури) М.Покровський у
праці „Русская история с древнейших времен” пише: «Промежуток времени с XIII по
XV век выделяют иногда как специально «удельный» период русской истории: «раздробление
русской земли на уделы» является здесь, таким образом, определяющим признаком. Нет
надобности говорить, что представление это исходит от мысли о «единстве русской
земли» до начала удельного периода. Русь рассыпалась, и ее потом опять
«собирали». Но мы уже знаем, что говорить о едиком «русском государстве» в
киевскую эпоху можно только по явному недоразумению. Выражение «русская земля»
знакомо и летописи, и поэтическим произведениям этого времени, но им
обозначалась киевская область, а распространительно, поскольку Киеву
принадлежала гегемонія во всей южной Руси, и вся эта последняя. Из Новгорода
или Владимира ездили «в Русь», но сами Новгород и Владимир Русью не были.
Притом это был термин чисто бытовой, не связывавшийся ни с какою определенною политической
идеей: политически древняя Русь знала о киевском, черниговском или суздальском
княжении, а не о русском государстве. Рассыпаться было нечему, стало быть,
нечего было и «собирать». В устаревшую – собственно, по своему происхождению карамзинскую
– терминологию пытались вдохнуть новое содержание, то приурочивая к началу
этого периода особенное будто бы измельчание княжеств, то связывая с этим
именно временем глубокий упадок княжеской власти, утрату князьями всяких
«государственных идеалов» и превращение их в простых вотчинников».
Покровский М.Н. ИЗБРАННЫЕ ПРОИЗВЕДЕНИЯ В ЧЕТЫРЕХ КНИГАХ. Под общ. ред.
М. Н. Тихомирова, В. М. Хвостова, О. Д. Соколова. (Акад. наук CCCP. Ин-т
истории). Кн. 1. Русская история с древнейших времен. т. I-II, M.: «Мысль»,
1966. -C.207.
***
«Где находилась Земля Русская (Русь). Кого имеет летописец в виду, когда
пишет о русской земле, к которой подступились монголы? Землю от Дона до Баренцева
моря? Увы, русская земля в то время – это всего лишь земли вокруг Киева,
Чернигова и Волыни. ...имя Руси оставалось только при Киевской области. «Так ли
мне нет причастия в земле Русской», – говорил Георгий Долгорукий, живя в
Суздальской области, и услышав об изгнании сына своего из Киевского городца»
[Полевой, т. 1.С. 528].
***
Слова Великого князя Андрея Юрьевича Боголюбского, сохраненные в
летописи: «... нам нечего делать в Русской земле...». «Интересно, что
"Русская земля" – это именно юг... Андрей решил создать свою
"Русскую землю", не южную, а северо-восточную, не
Киевско-Черниговскую, а Владимиро-Суздальскую. Он делает Владимир своим
стольным городом...» [Гримберг. С. 107]. Получается, что те русские, что жили
севернее киевлян и волынцев, совсем не русские люди для древних летописцев».
А.К.Гуц Многовариантная история России. – М., 2001. –С.175-176.
***
«В Європі існує народ, забутий істориками, – народ русинів... Цей народ
існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від
історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й
польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна
забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався
руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ,
який. ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці
минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від
Московії».
К. Делямар, 1869.
Використано матеріали блогу "Ми любимо тебе, Україно" «Вислови чужинців про Українців».
