Вони були організаторами Злуки українських земель в Єдиній Українській Державі

Володимир Винниченко – український державотворець із Херсонщини

Про В.Винниченка можна ще
прочитати тут >>

Володимир Кирилович Винниченко – людина непростої долі, відомий політичний діяч і письменник, публіцист, справжній патріот України. Народився 28 липня 1880 року в с. Веселий Кут поблизу міста Єлисаветграда Херсонської губернії в робітничо-селянській родині.
Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, яка від першого шлюбу мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.
В народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми надзвичайними здібностями, і через те вчителі переконали батьків у необхідності продовження освіти сина. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він зустрівся з певними проблемами: учителі, а за ними й гімназисти зустріли хлопця насмішками. Його українська мова, бідна одежа викликали до нього вороже ставлення російських та зрусифікованих дітей. У свідомості Володимира зародилася думка, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих, на тих, що говорять "панською мовою", і тих, з мови яких сміються.
Але малий Володимир міг постояти за себе: його навчання супроводжували бійки з учнями. Протести хлопця проти соціальної та національної нерівності поклали основи його революційності на все життя.
В старших класах гімназії Винниченко бере участь у революційній організації, за що його виключають з гімназії. Але це його не зламало. Він складає екстерном іспит до Златопільської гімназії і отримує "атестат зрілості", який дав йому право у 1901 році вступити на юридичний факультет Київського університету. Невгамовний юнак того ж року створює таємну студентську революційну організацію "Студентська громада", за що у 1902 році був уперше заарештований й посаджений до київської в'язниці. Через декілька місяців за браком доказів Володимира звільняють.
Цього ж року посилає перше своє оповідання "Народний діяч" до "Літературно-Наукового Вісника" в Галичині. Але це оповідання було надруковане лише у 1906 році.
Подальша доля Винниченка позначена переслідуваннями та арештами за революційні переконання, поширення нелегальної літератури та партійну роботу: спочатку у першій Революційній українській партії (РУП), потім в Українській соціал-демократичній партії (УСДРП), яка виокремилася з РУП у 1905 році. РУП першою в ХХ столітті поставила питання про українську державність.
Незважаючи на велику зайнятість, постійні переслідування та арешти, Винниченко вимагає від адміністрації університету допущення до державних іспитів і витримує їх з успіхом.
Після поразки революції 1905 року Винниченко емігрує за кордон. Там він працює в закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздить на Україну в партійних справах.
У 1906 році, мандруючи Україною, пише цілу низку оповідань: "На пристані", "Раб краси", "Уміркований та щирий", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та інші. До 1917 року веде активну революційну роботу, пише книги та брошури на революційну тему. В цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: "Дисгармонія", "Щаблі життя", "Контрасти" та інші. Видає журнал "Промінь" у Москві.
Винниченко-письменник стає особистістю, справжньою подією в українській літературі початку ХХ століття. Його талант найкраще виражається в побудові сюжетів. У своїх нарисах, оповіданнях, драматичних творах, повістях він виводить він виводить живих людей, яким притаманні любов і ненависть, великодушність і заздрість, амбіції і мстивість.
1917 рік застає Винниченка в Москві, звідки він переїжджає на Україну. Тут Винниченко працює на українську революцію: стає одним з організаторів і керівників Центральної Ради Української народної республіки (УНР); очолює делегацію до Петрограду на переговори з російським Тимчасовим урядом; очолює перший уряд Центральної Ради — Генеральний секретаріат. Він же і генеральний секретар внутрішніх справ.
Винниченкові, юристу за фахом, належать всі законодавчі акти УНР. Було проголошено декілька універсалів, але найбільше значення для становлення Української державності мав IV Універсал, яким 22 січня 1918 року була проголошена незалежність України.
29 квітня 1918 року в Україні відбувся державний заколот, в результаті якого до влади прийшов гетьман П. Скоропадський. Керівники поваленої УНР 14 листопада 1918 року утворюють Директорію – керівний орган протигетьманського руху, а вже через місяць повстанські війська ввійшли до Києва. Так була відновлена УНР.
22 січня 1919 року був проголошений Ат Злуки УНР та ЗУНР. Але після цього для молодої держави настали тяжкі часи: з півночі наступали війська більшовицької Росії, на півдні висадилися війська Антанти, з Дону наступала армія генерала А. Денікіна, західні землі окупувала Польща. Україна опинилася в кільці. У лютому 1919 року Директорія залишає Київ, а через деякий час В.Винниченко емігрує за кордон. Як представник групи лівих соціалістів за кордоном намагався домовитися з урядом В.Леніна про самостійність України, але переговори пройшли безрезультатно.
У квітні 1920 року В.Винниченко повертається в Україну. Він робить спробу співпрацювати з більшовиками, але V Всеукраїнський з’їзд оголошує його ворогом народу.
Знову еміграція: Чехія, Німеччина, Прага. У лютому 1925 року переїздить до Франції (Париж‎). Весь цей час В.Винниченко не покидає свою літературну діяльність. Надзвичайно популярною за кордоном була драматургія В.Винниченка. П’єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» перекладено німецькою та іншими мовами і поставлено на сценах багатьох Європейських країн. Його п’єси ставились у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Москві, Саратові, Тифлісі, Ростові-на-Дону, Баку та інших містах СРСР.
З 1934 року живе у хуторі поблизу міста Мужен. Від цієї дати В. Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Праги аж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп-Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що ховались від німецьких окупантів.
Роки війни надірвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. Він помер 6 березня 1951 року. Прах видатного українського діяча, творця Української держави покоїться на цвинтарі французького міста Мужен.
Перебуваючи за кордоном, В. Винниченко ізолювався від активного українського політичного життя, але свої погляди на становлення державності України він виклав у багатьох своїх працях, які надзвичайно актуальні і по сьогоднішній день: «Відродження нації», «Революція в небезпеці», «Заповіт борцям за визволення» тощо.