Показ дописів із міткою конституція. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою конституція. Показати всі дописи

неділя, 1 грудня 2013 р.

Свято зі сльозами на очах: 22-а річниця референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України

Сьогодні, 1 грудня 2013 року, минає 22-а річниця Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України, який був ухвалений парламентом 24 серпня того ж року. «Так незалежності» сказали 29 мільйонів жителів країни.
Українці свято вірили, що здобуття Україною незалежності дасть змогу не тільки побудувати власну національну державу, а й власну політичну систему, яка ґрунтуватиметься на загальнолюдських цінностях, враховуватиме історичну та національну самобутність українського народу.

середа, 17 жовтня 2012 р.

Пилип Орлик – український державотворець із глибини століть



21 жовтня 2012 року виповнюється 340 років від дня народження Пилипа Орлика (1672– 1742), видатного українського державного і військового діяча, письменника, публіциста, полеміста, генерального писаря Лівобережної України – Гетьманщини, соратника Івана Мазепи, учасника повстання І. Мазепи проти російського царизму, гетьмана Війська Запорізького (1710–1742) в екзилі (вигнанні), автора першої Конституції України „Конституції прав та свобод Запорозького війська” та багатьох інших державотворчих документів і літературних творів.

неділя, 23 вересня 2012 р.

Степан Хмара про сучасну українську державність


Степан Хмара - народний депутат України III скликань, Герой України, правозахисник 

Наша Конституція проголошує, що Україна є демократичною, правовою, соціальною, унітарною національною державою. Насправді дійсність підтверджує, що процеси, які відбуваються, суперечать принципам, проголошеним Конституцією. Замість соціальної держави у нас сформувалася мафіозно-олігархічна державна система. Кільканадцять сімей заволоділи абсолютною більшістю (майже 90 %) національного багатства через шахрайську так звану приватизацію.

субота, 25 червня 2011 р.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК АТРИБУТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Чия держава, того й мова!
Українська мова – мова найбільшого корінного етносу України і невід'ємна ознака його ідентичності. Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз'єднаності, українська мова зберегла свою основу і стала важливим чинником возз'єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.
Українська мова – це скарбниця духовної і культурної спадщини українського народу. У різноманітних формах існування української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігається історична пам'ять та досвід нації, її світоглядні і моральні цінності, віддзеркалюються національні традиції і звичаї, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності.

середа, 5 травня 2010 р.

ЗАКЛИК ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ДО СПІВГРОМАДЯН

Представники української інтелігенції закликали співгромадян і політичні партії, що стоять на позиції збереження української держави, сформувати Громадянський комітет порятунку України. 
У відозві представників інтелігенції до нації підкреслюється, що "всупереч Конституції Верховна Рада України схвалила підписану Януковичем антидержавну угоду про фактично вічне розміщення Чорноморського флоту Росії в Севастополі". 

середа, 21 жовтня 2009 р.

Ідейно-політичні засади ОУН на виборах Президента України 2010 року

21 жовтня 2009 року "Народна правда" (Артем Циганок) опублікувала передвиборче звернення до національно-свідомих громадян України. Подаємо його нижче.

Провід Українських Націоналістів доводить до відома членства ОУН та націоналістичних формацій та широкого загалу Ідейні засади ОУН у виборах Президента України 17 січня 2010 року.
Організація Українських Націоналістів підтримуватиме кандидата у Президенти України, програма якого відповідає таким ідейно-політичним засадам.

У внутрішній політиці найважливішим вважаємо:

1. Прагнення кандидата у Президенти розбудувати Українську національну державу на своїй етнічній території з урахуванням історичних реалій, поваги до територіальної цілісності та непорушності існуючих державних кордонів.

2. Готовність кандидата у Президенти ініціювати скликання Конституційної Асамблеї для прийняття нової Конституції України.

3. Збереження у державі президентсько-парламентської форми правління.

4. Збалансування функцій та повноважень різних гілок влади з метою уникнення появи неконституційних центрів державного впливу.

5. Використання національно-свідомих кадрів у системі державного управління.

6. Удосконалення виборчого законодавства задля реалізації справжнього народовладдя.

7. Забезпечення функціонування української мови як державної та її безперешкодне використання як засобу спілкування та інформаційного забезпечення у всіх сферах державного і суспільного життя. Передбачити правову відповідальність за порушення законів про державність української мови.

8. Введення системи іспитів з української
мови, історії та Конституції України для набуття українського громадянства та прийняття на державну службу.

9. Введення графи "національність" у паспорт та інші документи, що посвідчують і характеризують особу.

10. Збереження в Україні єдиного громадянства. Забезпечення закордонним українцям певних пільг при набутті громадянства та навчанні дітей у вищих навчальних закладах.

11.Визнання на державному рівні статусу учасника визвольних змагань за всіма, хто боровся за незалежність України і державність української нації.

12. Зміцнення обороноздатності Української держави. Професіоналізація та переозброєння Збройних Сил України сучасними видами озброєнь з метою забезпечення надійного захисту суверенітету і територіальної цілісності держави.

Зовнішня політика України має базуватися на таких основних засадах:

1. Визначальним напрямком зовнішньої політики України має стати опора на власні сили, зміцнення й утвердження Української національної держави.

2. Україна може входити тільки в ті безпекові чи економічні об'єднання, функціонування яких відповідає національним інтересам.

3. Покладаючись на власні сили українського народу, використовувати кожний сприятливий момент кон'юнктури міжнародного становища для посилення позицій та підвищення авторитету нашої держави на міжнародній арені.

4. Послідовно зміцнювати політичні, економічні та культурні зв'язки з країнами Заходу, забезпечуючи природнє повернення України до Спільноти європейських держав.

5. Забезпечити повернення історичної, культурної та інтелектуальної спадщини, привласненої Російською та іншими державами.

6. Відновити переговори з Російською Федерацією щодо української частки майна колишнього СРСР за кордоном та урегулювання проблеми вкладів громадян до Ощадбанку колишнього СРСР.

7. Відповідно до міжнародних правових норм провести делімітацію і демаркацію кордону з Росією, включаючи і морські кордони.

8. Забезпечити державний захист громадян України та закордонних українців в усіх куточках Землі.

9. Домагатися від Росії та інших країн, де компактно проживають українці, збереження їх культурної ідентичності, зокрема, всебічного розввитку української мови, національних освітніх, культурних та інформаційних програм.

Організація Українських Націоналістів за жодних обставин не підтримуватиме тих кандидатів у Президенти України, які:

• у своїй програмі і політичній практиці ігнорують принципи національного державотворення;

• виступають за надання російській мові статусу другої державної чи "офіційної";

• заперечують європейське майбутнє Української держави;

• виступають проти державного визнання боротьби ОУН і УПА, інших українських збройних формувань, що змагалися за незалежність України;

• домагаються включення України у геополітичні об'єднання, що ставлять за мету відновлення у різних формах Російської імперії чи колишнього Радянського Союзу;

• виступають проти принципу соборності українських земель у єдиній унітарній самостійній державі;

• зневажають українські культурні і духовні цінності, історію і традиції українського народу;

• не визнають права українців на власну помісну Церкву.

Ухвала ПУН від 26.09.2009 з питання виборів-2010

четвер, 20 серпня 2009 р.

Державний Прапор України як символ миру і добра



Прапор Руси повіває
Синьо-жовтий, злотом тканий,
А на нім завіт сіяє
Мономахом ще нам даний.
Гей! Єднайтесь рідні діти,
Бо в єдності наша сила –
Єдність може лиш злучити,
Що незгода розлучила…
М.Рус


Після провалу в Москві серпневого путчу 1991 року 23 серпня група народних депутатів України внесла блакитно-жовте знамено у сесійну залу Верховної Ради тоді ще УРСР, яке всі депутати зустріли стоячи і тривалими аплодисментами, а наступного дня – 24 серпня, – Верховна Рада проголосила Акт про незалежність України. З цього дня над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. А невдовзі, 1 грудня 1991 року, після всенародного референдуму на політичній карті світу з'явилася нова незалежна, суверенна, соборна держава Україна, якій необхідні були всі атрибути державності: Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Без цього неможливо увійти рівноправним членом у світове співтовариство.

Історія українського національного прапора
Старовинні українські стяги мали трикутну форму, а на рубежі ХІІІ-ХІV ст. з’явилися чотирикутні стяги. Прапор Київського князівства був червоного кольору із золотим тризубом, а корогва Галицько-Волинського князівства – була голубою з золотим левом. Князь Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовлялися відповідно до кольорів герба тієї чи іншої землі або країни.
Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині «Запорожці пишуть письмо турецькому султану» І.Рєпіна, консультантом якого був відомий історик, археограф та етнограф Д.Яворницький.
У ХVІІІ ст. поширилися стяги з поєднанням жовтого і синього кольорів. У 1717 р. для пошиття прапорів Полтавського козацького полку були закуплені голуба і жовта тканини, а у 1758 р. були розроблені ескізи знамен Лубенського полку: на голубому фоні зображення козака з самопалом на золотому щиті.
Синьо-жовті поєднання отримали логічне оформлення як національні кольори українського народу в Новітні часи (XIX і XX ст.).
Вперше жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої ж форми, як тепер, створила Головна Руська рада (Львів), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили просвітянські та спортивні організації, зокрема відомі в усьому слов'янському світі "Соколи". Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910 р.) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор. Відтоді й починається широке використання прапора - спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.
Особливо великого розмаху використання національної символіки набуло під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.
Наступним поштовхом до поширення національної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень. 29 березня 1917 року у Києві відбулася масова маніфестація, на якій робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. Під такими ж прапорами відбулися багатолюдні мітинги і маніфестації в Харкові, Севастополі та багатьох інших містах України.
18 травня 1917 року в Києві відкрився І Український військовий з’їзд, на який Петроградська делегація прислала синьо-жовтий прапор з написом: «Хай живе національно-територіальна автономія». Влітку 1917 року частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські національні прапори, а 22 листопада в Києві під національними і червоними прапорами святкували проголошення Української Народної Республіки.
У березні 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши блакитно-жовтий прапор символом Української Народної Республіки.
13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став державним символом і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
20 березня 1920 р. було затверджено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі, яка входила до складу Чехословаччини.
15 березня 1939 р. у м. Хусті Перший Сейм Карпатської України (після розпаду Чехословаччини і анексії Чехії Німеччиною) прийняв державний блакитно-жовтий прапор. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону Армію у вересні 1939 року.

Державний прапор у радянській Україні
У період 1917 – першої половини 1919 рр. в Україні синьо-жовтий прапор використовувався більшовиками разом із червоним. Лише з другої половини 1919 року з ідеологічних міркувань прапор УРСР мав червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.
У довоєнні часи Україна майоріла червоним кольором, який був присутній на прапорах, плакатах, вивісках, афішах. Блакитно-жовтий прапор був заборонений. Було навіть заборонене і вилучене із словників слово «блакитний» і замінене російським «голубой - голубий».
У 1949 р. Організація Об'єднаних Націй поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однаковим – червоного кольору, вони різнилися лише абревіатурою.
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Москвою як обов'язковий для всіх союзних республік, а також мав загальносоюзну емблему – золоті серп і молот з п'ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала синя смуга внизу розміром у третину полотнища (невідомо було, що вона символізувала: чи море, чи небо).

Повернення українського національного прапора
З активізацією демократичного руху кінця 80-х рр. ХХ століття в Україні стало актуальним питання про повернення національної символіки. 23 березня 1990 р. за рішенням сесії Тернопільської міської ради над будівлею Тернопільської міської ради поруч із державним прапором замайорів блакитно-жовтий національний прапор. У новітньому трактуванні символами України є безхмарне небо або синій колір, як символ миру, - та жовті пшеничні лани або символ достатку - жовтий колір.
28 квітня національний прапор з’являється поруч із державним на будівлі Львівської обласної ради. 24 липня 1990 р. (після прийняття декларації про державний суверенітет Росії 12 червня 1990 р. – з цього дня Росія щорічно святкує свій день незалежності!) на Хрещатику біля Київради піднято синьо-жовте знамено.
А далі – 1991 рік і відомі події 23 і 24 серпня.
28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову "Про Державний прапор України". Ним став саме національний синьо-жовтий стяг з відношенням сторін (довжини до ширини) 3:2.
23 серпня 2004 р. було офіційно встановлене державне свято – День державного прапора України.
Указом Президента від 7 серпня 2009 року заснована щорічна офіційна церемонію підняття прапора 23 серпня о 9-й годині по всій Україні.

Наші святині і ми
Український національний синьо-жовтий прапор є Державним прапором суверенної держави, її офіційною емблемою. Опис державних символів України та порядок їх використання, згідно ст. 20 Конституції України, встановлюються законами України. Статтею 65 Основного Закону України покладені певні обов’язки і на громадян «…шанування її державних символів є обов’язком громадян України».
У нашій демократичній країні кожний громадянин сам визначається, наскільки йому шанобливо відноситися до державної символіки. На жаль, це не визначається ні займаною посадою, ні заробітною платнею, а лише совістю, людяністю, громадянською позицією і сумлінням кожного із нас.
Дуже боляче читати повідомлення наступного змісту: «В Одеському ВУЗі державний прапор України використовували, як ганчірку для підлоги», - повідомляється на одному із сайтів новин від 08.08.2009 р. І далі: «7 серпня біля входу у шостий корпус вул. Пушкінська № 26 Одеського державного економічного університет, що знаходиться на вул. Пушкінській, один із студентів виявив на підлозі державний прапор України, котрий використовувався як ганчірка для ніг.
Комендант, який прибув на місце події, намагався пояснити, що це помилка прибиральниці, хоча остання все заперечувала. Зовнішній вигляд прапора свідчить про те, що його неодноразово використовували як ганчірку для підлоги, тобто це слід розцінювати як свідомий і цілеспрямований акт наруги над державним символом України, який необхідно кваліфікувати як злочин. Адже згідно зі ст. 338 Кримінального кодексу України наруга над державним прапором України карається позбавленням волі на строк до трьох років.»
Можна покарати винуватців чи винуватця. І не дивно буде, коли ним буде ця нещасна прибиральниця‎, а може й студент, який «виніс сміття з хати», у нас знають на кого «стрілки перевести». Вислизнуть, як це часто в нас буває, чистими з цієї історії керівники ВНЗу. Хіба що громадські організації міста, якщо їм вистачить сили волі, зможуть довести цю історію до логічного кінця.
Хотілось би, щоб День державного прапора України громадяни нашої країни відзначали дійсно як державне свято.

Джерела:
1. Гречило А. Національний прапор // Бібліотека журналу «Пам’ятки України», Книга 1. Національна символіка. – К., 2-е вид., 1991. – с. 13-23.
http://jeynews.com.ua/news/d0/33716
http://www.partyofregions.org.ua/contrprop/resonance/44ead44f394ec/
4. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Українська Правнича Фундація, 1996. – 56 с.
http://upu.org.ua/category/теги/державний-прапор-україни
6. Якимович Б. До питання про національну символіку // Бібліотека журналу «Пам’ятки України», Книга 1. Національна символіка. – К., 2-е вид., 1991. – с. 5-10.

©Східний Погляд

субота, 4 липня 2009 р.

"За референдум. Ініціатива Арсенія Яценюка"

Цими вихідними на вулицях багатьох українських міст з'явилися молоді люди, які пропонували перехожим газету-листівку - "За референдум. Ініціатива Арсенія Яценюка".
Матеріали цієї газети-листівки взяті з сайту А.Яценюка "Фронт змін".
На наш погляд, цікаві думки висловлює у деяких своїх публікаціях відомий молодий політик щодо внесення змін до Основного Закону України. Подаємо дві такі публікації.


1. «Захист від дурня»

26.06.2009 Арсеній Яценюк, УНІАН

«Захистом від дурня» технарі називають дії, що запобігають випадковому або навмисному втручанню ззовні в роботу будь-якого складного механізму. Якщо в якогось цікавого самодєлкіна з трьома класами освіти і викруткою в руках раптом виникне спокуса зламати корпус, наприклад, телескопа і подлубатися в його лінзах, щоб поліпшити видимість, то шанси на подібне втручання повинні бути зведені до мінімуму - умільцеві доведеться довго боротися зі складною клямкою, що не дасть дістатися до нутрощів приладу. З найпростішою формою «захисту від дурня» ми стикаємося щодня. Працюючи на комп`ютері, ви не можете змінити файл або якусь програму, вимкнути системний блок без того, що б машина ввічливо не запитала: «Ви впевнені в здійснюваній дії?». І лише після того, як ви підтвердите свій намір, машина її виконає. На кшталт того, що не будь дурнем – двічі подумай, а потім роби.

Конституція – складний механізм, що регулює основні сфери життя держави, визначає права й обов`язки її громадян і посадових осіб, формує систему важелів і противаг між гілками влади. Природно, що в такого механізму повинна бути надійна система захисту від некомпетентного або умисного втручання. Як показали нещодавні події, в нашій Конституції «захист від дурня» практично не працює.

Адже що відбулося зовсім недавно? Лідери двох найбільших парламентських партій, прикриваючись гаслами про порятунок Вітчизни в умовах світової кризи, затіяли конституційний переворот. Пішли на це тільки тому, що процедура змін до Конституції сьогодні фактично повністю віддана на відкуп Верховній Раді і її головним гравцям. Адже навіть судді Конституційного Суду, які повинні будуть зробити експертизу проекту Основного Закону, сьогодні, по суті, є заручниками парламентських інтриг. У такій ситуації можливі найнеймовірніші для конституційного процесу речі.

Чого коштувала одна норма проекту, що просочився у ЗМІ, щодо нової системи обрання Верховної Ради! Нам, громадянам України, пропонували двічі голосувати за партійні списки. Після першого туру з числа партій, що пройшли у Раду нам пропонували проголосувати вже тільки за дві, що набрали найбільшу кількість голосів. У першому турі всі партії були рівні, але у другому дві ставали «равніші» за решту! Партія-переможниця другого туру отримувала більшість у парламенті – 226 місць, а решту автоматично зараховували в опозицію. По суті, порушувався один з основних принципів парламентаризму – пропорційне представництво громадян в головному законодавчому органі країни перетворювалося на порожній звук. А як вам норма про те, що лідер партії парламентської більшості автоматично висувається на пост прем`єра? А як же інакше, адже переможець отримує все!

Друга «найрівніша» партія теж не пасла задніх – без неї не можна було вибрати президента в парламенті (за нього повинні були проголосувати дві третини депутатів). Отже в Конституції, по суті, можна було залишати порожні графи проти вищих державних посад, і «найрівніші» депутати вписували б імена своїх лідерів. І таких «прозорих натяків» в ПриБЮТівському проекті Основного Закону країни було чимало. Де можна оскаржити партійні рішення й акти президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів? Тільки в одному суді країни - Апеляційному суді міста Києва! Чом би одразу не вписати в Конституцію партійні квоти двох «найрівніших» партій, за якими туди призначатимуться судді?! За що можна позбавити ліцензії будь-який телеканал країни? За «дезинформацію суспільства»! То чом би одразу не вписати назви каналів, які щоб уникнути «дезинформації» повинні бути передані в надійні руки «найрівніших» партійців?! І таких прикладів безліч. Не Основний Закон країни, а якийсь шлюбний контракт між БЮТом і Партією регіонів! І якби широка ПриБЮТівськая коаліція відбулася й нова редакцію була прийнята, то нам, громадянам України, довелося б виконувати умови цього контракту. При тому, що термін його дії депутати збиралися встановити без нашої згоди, заднім числом – просто продовжуючи власні повноваження принамні ще на два роки. Фактично, до Конституції вписали імена прем`єра, президента і чотирьохсот п`ятдесяти депутатів. Таку конституційну реформу можна порівняти тільки з крадіжкою – у нас хотіли вкрасти країну! Не вийшло. Але чи надовго?

Ось тут саме час обмовитися – я принципово не проти можливості зміни чинної Конституції. Можливість із часом змінювати Основний Закон країни є одним з основних принципів світового конституційного права. Створюючи конституції, їх автори чудово розуміли – ніщо на цьому світі не вічне. У статті 28 конституцій Франції 1793 року було записано: «Народ завжди зберігає за собою право перегляду, перетворення і зміни своїй конституції. Жодне покоління не може підпорядкувати своїм законам покоління майбутні».

Але всі зміни повинні бути чітко вивірені, зважені і протестовані на предмет їх відповідності інтересам суспільства, а не окремих партій та їх спонсорів. І, звісно, зміни до Конституції не можуть вноситися на догоду політичній кон’юнктурі або відповідно до рейтингових показників найбільших учасників виборчого процесу. Не можна щоразу змінювати Основний Закон перед черговими президентськими виборами – країні потрібна конституційна стабільність! У нашої Конституції повинен бути надійний «захист від дурня».

Будь-який студент-юрист, який прослухав курс конституційного права зарубіжних країн, підтвердить, що в ньому є навіть особливий термін – «жорсткість писаної конституції». Він умовний – це все ж таки юриспруденція, а не інженерний предмет «опір матеріалів» – але достатньо показовий. Пам`ятаю майже дослівно: «До жорстких конституцій належать ті, що змінюються парламентом одного і того ж скликання кваліфікованою більшістю в палаті або палатах, і конституції, змінні повторним голосуванням через певний термін, але парламентом того ж скликання. До таких конституцій можна віднести німецький Основний закон, змінний рішенням 2/3 голосів в кожній із двох законодавчих палат”.

І ще: “Якщо ж потрібне затвердження змін на референдумі або голосування в парламенті наступного скликання, або затвердження поправок органами суб`єктів федерації, або застосування будь-яких інших процедур, що ратифікують внесені зміни, то такі конституції можна віднести до наджорстких”. Наджорсткі – конституції сучасної Японії (1947 р.) і Данії (1953 р.) - у них досі не було внесено жодної поправки. Сюди ж можна додати й конституції Франції, Ірландії, США. В американську, яку вважають класичною для сучасного розуміння конституцією, за більш ніж 200-річну її історію було внесено всього 27 поправок. Перші десять – знаменитий «Білль про права».

Очевидно, для нашої країни, що продовжує формуватися, має недобудовану політичну систему та яскраво виражений декоративний характер політичних партій, жорсткість і стійкість Конституції явно недостатня. На жаль, наша Конституція – «пластилінова». У чому не досконалий наш механізм зміни Основного Закону? Він цілком і повністю залежить від Ради і партій, що її формують. Наші парламентські партії – є радше бізнес-проектами, ніж ідеологічними організаціями з серйозними демократичними традиціями. У лідерів цих партій і їхніх інвесторів завжди є спокуса – використати отриману від виборців владу, м`яко кажучи, не за призначенням. Якщо брати дрібно, то «відпиляти» шматок від бюджету, провести «потрібний» закон для підтримки власного бізнесу. А якщо по-крупному – то змінити Конституцію. Або не змінювати її, якщо це не вигідно депутатам. Пам`ятаєте конституційний референдум 2000 року, де ми серед іншого проголосували за скасування депутатської недоторканності? Депутати успішно проігнорували результати нашого тодішнього волевиявлення – не зібрали потрібної кількості голосів для внесення змін до Конституції.

Свого часу я п`ять разів ставив на голосування Верховної Ради питання про зняття депутатської недоторканості. І лише з п`ятого разу було набрано необхідні 226 голосів, з урахуванням мого голосу. Сьогодні є серйозні підстави вважати, що необхідних для внесення відповідних змін до Конституції 300 голосів не набереться ніколи. Таким чином, владу народу ігнорували і продовжують ігнорувати.

Я не технар, я - політик, але для мене очевидно – «захист від дурня» нашої Конституції, механізм її змін в обхід думки громадян країни треба змінювати. Новим «захистом від дурня» нашої Конституції повинен стати референдум. Я впевнений, що на ньому ми повинні обговорити три тези:

- Будь-які конституційні зміни повинні прийматися лише після винесення на загальнонародний референдум, за результатами широкого громадського обговорення.

- Необхідно добитися гарантій, що у разі проведення референдуму всі прийняті зміни будуть внесені до тексту Основного Закону. Політики мають нести персональну відповідальність за втілення прийнятих під час референдуму змін.

- А ще необхідно на референдумі внести до Конституції норму, згідно з якою терміни проведення всіх виборів мають бути визначені лише Основним Законом і прописані так, щоб жоден політик, який хоче самовільно продовжити свої повноваження, не міг би цього зробити.

Чому референдум? Це пряма форма народовладдя і конституційних змін, передбачена світовим досвідом конституційного права. До того ж, у нашій ситуації, коли більшість інститутів влади у країні працюють тільки самі на себе, навряд чи їх можна назвати здоровими і здатними до дій на користь громадян України. Отже референдум, від результатів якого не можна буде відмахнутися, треба зробити нормою.

Чому я пропоную провести референдум зараз? Конституцію треба навчитися виконувати, і це – перше завдання громадян і політиків. Навчитися змінювати Конституцію – це окреме і складне завдання. Проблеми нашої країни – не в Конституції, а в політиках, що не виконують Конституцію. Такі політики вважають,що можна легко змінити Основний Закон заради захоплення влади.

Вважаю, що нам усім досить таємних переговорів у захищених від прослуховування кімнатах і шлюбних контрактів мегапартий. Розумію, що нам потрібен реальний механізм народовладдя, а не чергова спроба підкрутити щось гаєчним ключем в Основному Законі на користь тих чи інших політиків. Лише загальнонародний референдум зможе стати для нашої Конституції найжорсткішим «захистом від дурня».

2. Як зупинити конституційне шахрайство

18.06.2009 Арсеній Яценюк, для Української правди

Політична брехня давно нікого не дивує в Україні. Але цинізм організаторів переговорного процесу між Партією Регіонів і Блоком Юлії Тимошенко знищив останні залишки довіри до політичних сил.

Близько року дві найбільші політичні сили вели таємні переговори. Публічно говорили тільки про те, що переговори тривають і натякали на можливість створення нової коаліції. Кілька тижнів тому про ці перемовини дізналася вся країна. З'ясувалося, що метою перемовників було не лише створення широкої коаліції, але й внесення змін до Конституції. Але навіть після того як історія отримала скандальний розголос, деталі коаліційних домовленостей та змін в Основний Закон України від людей продовжують приховувати.

Так діють вуличні шахраї, які перекочують наперстки на очах роззяв, але ніколи не показують кульки. Тільки вуличними злочинцями займається міліція. Але хто може поставити на місце могутні політичні сили? І як запобігти реальній небезпеці узурпації влади?

Загроза не зникла

4 червня в авторитетних ЗМІ таки з'явився варіант змін до Конституції. Цей проект, за задумом сторін, повинна була прийняти Верховна Рада – та сама, котрій сьогодні не довіряють 98% українців.

Оприлюднений текст показав: після довгих переговорів сторони впритул підійшли до злочинної змови: про передачу на 10 років всієї влади в державі двом партіям, а точніше - тіньовим групам впливу, які прикриваються своїми політичними лідерами.

5 червня змовники зробили перший крок до зміни Основного Закону. Практично без обговорення 296 депутатів Партії Регіонів, БЮТ і Комуністичної партії проголосували за новий Закон про референдум. Відповідно до нової редакції, на референдум можна виносити тільки одне питання. Значить, обговорювати деталі змін до Конституції з народом стало вже неможливо.

Щоправда, завершити тайний план про розділ влади не вдалося. Тепер змовники все заперечують. Обидві сторони стверджують, що не є авторами оприлюдненого пресою варіанта конституційних змін. Мовляв, у них є свої власні, демократичні, законопроекти. Однак, їх ніхто з учасників перемовин досі не пред'явив громадськості. Швидше за все, тому що інших документів просто немає. Змовників видав Володимир Литвин, який раніше публічно підтримав широку коаліцію. Він стверджує, що оприлюднений в ЗМІ текст - справжній, від першого до останнього слова.

Виникає багато запитань до учасників перемовин. Громадяни повинні знати, кому і чому вигідно обирати Президента в парламенті, хто планував продовжити повноваження нинішньої Верховної Ради. Потребують відповідей і багато інших запитань. Але за пошуком винних важливо не втратити суті того, що відбувається. Важливо усвідомити, що загроза узурпації влади в Україні не зникла.

Це правда, що всі політики прагнуть влади. Більшість з них не бажає звітувати перед народом. Частина - взагалі готова на все заради досягнення своїх цілей. В світовій історії є чимало тому прикладів.

Злочинна змова не відбулася. Деякі політики в останній момент все ж таки злякалися відповідальності перед народом за свої дії. Нас з вами щодня бомбардують десятками повідомлень про політичний процес, які не викликають у більшості людей нічого, крім огиди й апатії. Вони хочуть, щоб ми відвернулися від політики, не цікавилися нею. За завісою загального розчарування й байдужості вони хочуть вершити свої справи. Головна небезпека виходить не від Тимошенко, Ющенка або Януковича. Саме від нашої з вами активної позиції залежить:

- чи залишиться народ єдиним джерелом влади в цій країні,

- кому буде служити держава - народу або тіньовим структурам,

- чи стануть будь-коли партії інструментом захисту інтересів народу чи залишаться засобом просування вузькокорпоративних інтересів.

Я переконаний - всі конструктивні сили повинні приєднатися до моєї ініціативи з проведення референдуму для захисту Конституції і гарантій конституційної стабільності.

Конституційний обман

Проект змін Конституції був виписаний на догоду приватним інтересам окремих груп впливу. Майже за кожною з новел стоїть конкретний інтерес.

Остаточні результати виборів до Верховної Ради визначаються у другому турі, в якому беруть участь дві політичні партії, які набрали найбільшу кількість голосів виборців?

Усі знають, про які дві партії ідеться.

Партія, яка перемогла в другому турі голосування, незалежно від кількості голосів виборців, отримує абсолютну більшість у парламенті, всупереч духу демократії та принципу пропорційності, а з решти фракцій в обов'язковому порядку формується опозиція?

Кожен школяр скаже, які партії виграють від цього.

На посаду Прем'єр-міністра висувається кандидатура лідера політичної партії, яка стала більшістю?

Чи є у вас сумніви, під кого це написано?

Рішення політичних партій та індивідуальні акти Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів можна оскаржити тільки в апеляційному суді міста Києва?

Хто сумнівається, кому дістанеться контроль над цим судом?

Дізнання та досудове слідство будуть здійснюватися десятком різних відомств без взаємного узгодження? Як ви гадаєте, хто очолить ці відомства з повноваженнями прокуратури при повній відсутності громадського контролю? І цю норму хочуть закріпити назавжди!

Частину держави взагалі хочуть вивести з-під громадського контролю. У проекті проглядається образ нової, сильної і безконтрольної, гілки влади - назвемо її "судово-виборчою". Адже згідно з проектом, не можна оскаржити в судових інстанціях рішення, діяльність або бездіяльність будь-якої виборчої комісії. Скаржитися можна тільки в Центральну виборчу комісію.

До речі, згідно проекту конституційних змін, кандидати в члени Центральної виборчої комісії та територіальних комісій повинні мати юридичну освіту і величезний стаж юридичної практики. А відбиратися вони мають системою територіальних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій на чолі з Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією України.

На засіданні цієї комісії обираються судді апеляційних судів і Верховного суду України. Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії України є остаточними і не підлягають оскарженню в судових інстанціях.

Як ви думаєте, якому заслуженому юристу України дістанеться контроль над цим органом?

Замість кульгавої пострадянської влади нам пропонують спорудити систему за латиноамериканським зразком. Замість анархії десятків партій, в яких списки купуються і продаються, пропонують віддати всю владу в країні двом безконтрольним мегапартіям, а точніше - групам, які їх контролюють.

Замість реформи правоохоронної сфери пропонують створити поліцейську державу. Замість свавілля і беззаконня в судовій системі пропонують свавілля і беззаконня одного-двох керівників судової системи. Фактично, мова йде про заміну державної влади особистою владою незмінних політичних лідерів.

Я радий, що не всі піддалися на солодкі вмовляння політичних банкрутів, які за допомогою радикальних конституційних змін хотіли утримати владу, яка іде з рук, ціною її повної делегітимізаціі.

Запобігти узурпації

Сьогодні немає гарантії, що узурпувати владу не спробують ще раз, до або після президентських виборів. І Янукович, і Тимошенко, і Ющенко знову заявляють, що потрібно міняти Конституцію, і міняти негайно. Вони мотивують це тим, що необхідно рятувати країну від кризи. Але я переконаний: в умовах політичної і економічної кризи, напередодні старту президентської виборчої кампанії такі ініціативи, навпаки, остаточно дестабілізують ситуацію в країні.

Ми цього не допустимо.

Історія, як відомо, повторюється. У 2004 році зміни до Конституції вносилися прямо під час президентських виборів, і сьогодні ми спостерігаємо фактично те ж саме. Ми повинні раз і назавжди припинити цей цирк на політичній арені. Ми повинні раз і назавжди поставити крапку на спробах шахраювати за рахунок Основного Закону, за рахунок гідності та громадянських прав українців.

Я переконаний - найближчим часом потрібно усунути будь-які лазівки, які дозволять політикам і в майбутньому спекулювати на Конституції.

В Україні намічається порочна політична традиція - міняти Конституцію перед кожними виборами, коли зміни безпосередньо впливають на їх результат. Це симптом глибокої хвороби держави.

Сьогодні я категорично проти будь-яких конституційних змін.

Більшість політиків і експертів погоджуються, що в нинішній редакції Основного Закону є недоліки. Але політики не повинні перекроювати Конституцію під себе. Політики не повинні приймати рішення про скасування або перенесення виборів за кілька місяців до них лише тому, що хтось боїться втратити владу. Те, якою повинна бути Конституція, вирішить тільки народ України.

Я переконаний:

- Будь-які конституційні зміни повинні прийматися тільки після винесення на загальнонародний референдум, після широкого громадського обговорення.

- Необхідно гарантувати, що в разі проведення референдуму прийняті зміни будуть включені в текст Основного Закону. Політики повинні нести персональну відповідальність за втілення прийнятих під час референдуму змін.

- Терміни проведення всіх виборів повинні бути гарантовані Конституцією. Вони повинні бути чітко прописані таким чином, щоб жоден політик, який хоче самовільно продовжити свої повноваження, не міг би цього зробити.

Я ініціюю референдум з цих питань невідкладно. Закликаю всіх громадян підтримати наш референдум. Це й стане справжнім проявом національного єднання і політичного консенсусу.

Наша спільна мета - встановити в Україні конституційну стабільність.

понеділок, 29 червня 2009 р.

Роздуми з приводу тринадцятої річниці прийняття Конституції України

У зв’язку з розпадом СРСР, 24 серпня 1991 pоку була проголошена незалежність України, яку на сьогоднішній день визнали понад 130 країн світу. Потрібно відмітити, що Росія проголосила свою незалежність 12 червня 1990 року – значно раніше серпневого путчу 1991 року, який, як вважається, поклав початок розпаду СРСР.
Після серпневих подій 1991 року в Україні розпочалася активна діяльність по створенню демократичної правової держави, яка проходила в дуже складних умовах. Потрібно було перейти від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому вже 17 вересня 1991 року Верховною Радою УРСР був прийнятий закон, яким до Конституції колишньої УРСР були внесені зміни і доповнення, що мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "Українська РСР" були замінені на історичну назву нашої держави — "Україна". В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин.
Але «підлатана» конституція колишньої республіки не відповідала вимогам конституції суверенної держави. Тому одразу ж розпочалася робота по створенню Конституції України – Основного Закону нашої держави.
28 червня 2009 року минуло 13 років з дня прийняття Конституції – Основного Закону України.
В преамбулі до Основного Закону говориться: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України».
Прийняття Конституції України було кроком до зміцнення позицій нашої держави серед країн світової спільноти та укріплення суверенітету і незалежності.
Зупинимось на окремих положеннях Конституції. У розділі І «Загальні засади» стверджується, що Україна є: суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); унітарною державою, територія якої в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (стаття 2); республікою, в якій єдиним джерелом влади є народ з виключним правом визначати і змінювати конституційний лад в Україні (стаття 5). Як хочеться, щоб наші політики перед черговими виборами будь-якого рівня переглядали Основний Закон України – її Конституцію і дотримувалися основних положень, прописаних в ній, а також несли відповідальність за свої дії у передвиборчий і між виборчий період, коли йде явне порушення статті 1, 2, 5 та інших Основного Закону держави.
Як сказав один політик – «біда не в тому, що у нас погані закони, а в тому, що ми не виконуємо тих, що є». А не виконують їх саме високопосадовці.
Зупинимося ще на одній статті Основного Закону – статті 10, у якій записано, що «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Ця стаття носить явно декларативний характер. За 18 років незалежності мовна ситуація в Україні не тільки не покращилася, а значно погіршилася.
Ми є свідками того, коли деякі обласні ради приймають сумнівні рішення про територіальні мови, чим значно послаблюють позицію України серед країн світової спільноти, ставлять під загрозу втрати Україною суверенітету і власної державності, дають привід іноземним державам втручатися у внутрішні справи нашої держави, роз’єднують народ. Такі дії не можна розцінити інакше, ніж антиукраїнські. Але найбільша наша біда в тому, що такі екстремістські дії як окремих осіб, так і антиукраїнських об’єднань не знаходять відповідної правової оцінки та громадського осуду.
Минуло 13 років з часу прийняття Конституції. Ця подія мала надзвичайно важливе і позитивне значення для становлення нашої держави, для об’єднання нашого народу. Не можна сказати, що це був досконалий в усіх відношеннях Основний Закон. Але у первозданному вигляді, на наш погляд, це був один з найдосконаліших Законів.
Але комусь щось захотілося «поправити», переформатувати, зробити Основний Закон країни «під себе». Від цього Україна та Український народ не виграє, а тільки втрачає. Не забуваймо статтю 5, у якій зазначається, що «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
Безумовно, Основний Закон України потребує доопрацювання. На наш погляд, потрібно підсилити статті, що стосуються суверенітету та незалежності України, передбачити сувору відповідальність осіб та організацій, які ведуть антиукраїнську пропаганду, розпалюють міжетнічну ворожнечу, принижують честь та гідність громадян, а також дії яких загрожують Україні втратою територіальної цілісності, економічної та політичної незалежності.
Загальний висновок. Ми маємо Конституцію, яка відповідає основним вимогам до основного закону держави. Деякі положення Основного Закону України потрібно доопрацювати. Але, і це головне, ми повинні почати Основний Закон України виконувати – від Президента України до прибиральника вулиці, адже, як стверджує стаття 24 Конституції, «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».

 Східний Погляд
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...