14
жовтня 2017 року в день свята Покро́ви Пресвято́ї Богородиці Україна святкує 75-річчя з дня створення Української Повстанської Армії.
Перші
загони під назвою Українська Повстанська Армія (УПА) – «Поліська Січ» створив на
початку Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець у Сарненському
районі в селі Немовичі 28 червня 1941 р. для боротьби з більшовиками, які у
1939 р. разом з німцями, окупували Польщу. Створені загони діяли незалежно від
німців проти решток розбитих радянських військ. У кінці 1941 року німці змусили
Бульбу ліквідувати УПА – «Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля з
частиною своїх підлеглих і створив нову повстанську формацію для боротьби проти
німців і радянських партизанів, спершу під назвою Українська Повстанська Армія,
а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони УНРА підпорядковувались
Уряду Української Народної Республіки в екзилі. З Бульбою співпрацювали члени
ОУН під керівництвом А. Мельника, у яких були свої військові табори на півдні
Крем’янеччини та Володимирщини.
З
осені 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН на Поліссі й
Волині, очолені Степаном Бандерою, що також прийняли назву УПА. Ці загони 18
серпня 1943 роззброїли УПА – «Поліська Січ» Тараса Бульби: деякі члени останньої
увійшли до нової УПА, яка, спираючись на мережу ОУН на північно-західних
українських землях, набирала все більшого розмаху. Її організаторами були
провідні члени ОУН: Дмитро (Роман) Клячківський, Ростислав Волошин, Яків Бусел.
Першим командиром УПА став Клячківський Дмитро (псевдо «Клим Савур»), а шефом
штабу – полковник УНР Ступницький Леонід («Гончаренко»), начальником
оперативного відділу став полковник УНР Омелюсік Микола. Місцем постою
командування УПА стала Костопільщина (Рівненська обл.).
УПА
постала на Поліссі й Волині, передусім, як для оборони населення перед
німецьким терором, так і для оборони від нападу радянських партизан, які взимку
1942-43 р.р. наступали з білоруських лісів, грабували населення і своїми
акціями провокували ще сильніші німецькі репресії. Творці УПА розглядали можливість
перетворення її у регулярну українську армію. Силою УПА було те, що вона
спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів (ОУН),
яка користувалася великою підтримкою населення. У створенні УПА брали участь старшини
попередніх українських військових формацій. До неї вступали люди різних
політичних переконань, а також непартійні, що давало можливість виступати їй як
загальнонаціональній силі.
Створення
національних військових формувань і визвольних організацій на території України
не входило у плани гітлерівської Німеччини. У кінці 1941 р. і протягом
1942 р. німці провели масові арешти членів ОУН. У лютому-березні
1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких
відома українська поетеса Олена Теліга. У липні 1942 р. була розгромлена
київська референтура ОУН(б), а її керівник Дмитро Мирон («Орлик») загинув при
арешті. У жовтні-листопаді 1942 гестапо заарештувало
і стратило 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. було арештовано 18
активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких члени проводу ОУН(б)
Старух Ярослав і Климів Іван, який був закатований у гестапо. Ці та інші факти красномовно
говорять про брехливу більшовицьку пропаганду, яка подає українських
визволителів як німецьких спільників.
УПА
діяла у воєнні і повоєнні роки до 1953 року як армія-визволителька рідної землі
від фашистського режиму і від більшовицького ярма по всій території України
(один з більшовицьких брехливих міфів – УПА діяла тільки в Західній Україні). Дослідник
історії УПА з Дніпропетровщини Дмитро Куделя у доповіді на науково-практичній
конференції до 60-річчя УПА (6 жовтня 2002 р., м. Київ) «Дніпропетровці в
Українській Повстанській Армії» доповів, що йому та ще одному дніпропетровському
дослідникові – Павлові Хоботу – вдалося зібрати матеріал і висвітлити участь
дніпропетровців у формуваннях УПА [1].
Запорізький
історик – дослідник діяльності УПА на Східно-Українських Землях (СУЗ) – Юрій
Щур у дослідженні «Нарис історії діяльності Організації Українських
Націоналістів на Східноукраїнських землях» зауважує, що «…останні кілька років
в українському суспільстві обговорюється (хоч більше тут підходить народне –
“мусолиться”) тема визнання ОУН і УПА воюючою стороною у Другій світовій війні.
Одним із “аргументів” противників цього є суто галицький характер цієї
боротьби. Про східноукраїнський аспект боротьби ОУН і УПА чомусь просто
замовчується. Зрозуміло – люди не хочуть знати те, що розвіює їхні міфи, які
вони створили самі для себе». Далі автор говорить, що «…під час німецько-радянської
війни мережею ОУН було охоплено усю Україну, що довгий час замовчувалося
радянською історіографією. Можемо говорити про створення двох центрів
націоналістичного підпілля – Київ (Крайовий Провід Центральноукраїнських земель)
і Дніпропетровськ (Крайовий Провід Південноукраїнських земель)» і дає
характеристику ОУНівського підпілля по кожній Східноукраїнській області [2].
Окремі
вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. З 1943 по 1950 роки Головним
Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, а з 1950 по 1954 рр. –
Василь Кук.
Ставлення
до історії УПА в українському суспільстві не однозначне: з однієї сторони – позитивне
(вони були борцями за незалежність України), з іншої – негативне (німецькі спільники,
якими їх робила радянська і продовжує робити російська пропаганда, не жалкуючи
ні сил, ні коштів).
З
2005 року Україна офіційно святкує День створення УПА (14 жовтня 1942, свято
Покро́ви Пресвято́ї Богоро́диці).
У день
сімдесят п’ятої річниці створення Української Повстанської Армії висловлюємо найбільшу
подяку підпільникам ОУН і бійцям УПА, воїнам УЗС, захисникам України від імені
всього українського народу і низько схиляємо перед ними голову.
Слава Україні!
Джерела:
1. Дмитро Куделя. Дніпропетровці
в Українській Повстанській Армії (Доповідь на науково-практичній конференції до
60-річчя УПА, 6 жовтня 2002 р., м. Київ)
2. Юрій Щур. Нарис історії діяльності Організації
Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях. // Запоріжжя: 2006. – 68
с.