У зв’язку з розпадом СРСР, 24 серпня 1991 pоку була проголошена незалежність України, яку на сьогоднішній день визнали понад 130 країн світу. Потрібно відмітити, що Росія проголосила свою незалежність 12 червня 1990 року – значно раніше серпневого путчу 1991 року, який, як вважається, поклав початок розпаду СРСР.
Після серпневих подій 1991 року в Україні розпочалася активна діяльність по створенню демократичної правової держави, яка проходила в дуже складних умовах. Потрібно було перейти від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому вже 17 вересня 1991 року Верховною Радою УРСР був прийнятий закон, яким до Конституції колишньої УРСР були внесені зміни і доповнення, що мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "Українська РСР" були замінені на історичну назву нашої держави — "Україна". В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин.
Але «підлатана» конституція колишньої республіки не відповідала вимогам конституції суверенної держави. Тому одразу ж розпочалася робота по створенню Конституції України – Основного Закону нашої держави.
28 червня 2009 року минуло 13 років з дня прийняття Конституції – Основного Закону України.
В преамбулі до Основного Закону говориться: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України».
Прийняття Конституції України було кроком до зміцнення позицій нашої держави серед країн світової спільноти та укріплення суверенітету і незалежності.
Зупинимось на окремих положеннях Конституції. У розділі І «Загальні засади» стверджується, що Україна є: суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); унітарною державою, територія якої в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (стаття 2); республікою, в якій єдиним джерелом влади є народ з виключним правом визначати і змінювати конституційний лад в Україні (стаття 5). Як хочеться, щоб наші політики перед черговими виборами будь-якого рівня переглядали Основний Закон України – її Конституцію і дотримувалися основних положень, прописаних в ній, а також несли відповідальність за свої дії у передвиборчий і між виборчий період, коли йде явне порушення статті 1, 2, 5 та інших Основного Закону держави.
Як сказав один політик – «біда не в тому, що у нас погані закони, а в тому, що ми не виконуємо тих, що є». А не виконують їх саме високопосадовці.
Зупинимося ще на одній статті Основного Закону – статті 10, у якій записано, що «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Ця стаття носить явно декларативний характер. За 18 років незалежності мовна ситуація в Україні не тільки не покращилася, а значно погіршилася.
Ми є свідками того, коли деякі обласні ради приймають сумнівні рішення про територіальні мови, чим значно послаблюють позицію України серед країн світової спільноти, ставлять під загрозу втрати Україною суверенітету і власної державності, дають привід іноземним державам втручатися у внутрішні справи нашої держави, роз’єднують народ. Такі дії не можна розцінити інакше, ніж антиукраїнські. Але найбільша наша біда в тому, що такі екстремістські дії як окремих осіб, так і антиукраїнських об’єднань не знаходять відповідної правової оцінки та громадського осуду.
Минуло 13 років з часу прийняття Конституції. Ця подія мала надзвичайно важливе і позитивне значення для становлення нашої держави, для об’єднання нашого народу. Не можна сказати, що це був досконалий в усіх відношеннях Основний Закон. Але у первозданному вигляді, на наш погляд, це був один з найдосконаліших Законів.
Але комусь щось захотілося «поправити», переформатувати, зробити Основний Закон країни «під себе». Від цього Україна та Український народ не виграє, а тільки втрачає. Не забуваймо статтю 5, у якій зазначається, що «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
Безумовно, Основний Закон України потребує доопрацювання. На наш погляд, потрібно підсилити статті, що стосуються суверенітету та незалежності України, передбачити сувору відповідальність осіб та організацій, які ведуть антиукраїнську пропаганду, розпалюють міжетнічну ворожнечу, принижують честь та гідність громадян, а також дії яких загрожують Україні втратою територіальної цілісності, економічної та політичної незалежності.
Загальний висновок. Ми маємо Конституцію, яка відповідає основним вимогам до основного закону держави. Деякі положення Основного Закону України потрібно доопрацювати. Але, і це головне, ми повинні почати Основний Закон України виконувати – від Президента України до прибиральника вулиці, адже, як стверджує стаття 24 Конституції, «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».
Східний Погляд
