Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У
шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду
на світанні в садок із росою,
А,
може, дощем на поріг упаду.
Голубко,
не плач. Так судилося, ненько,
Вже
слово, матусю, не буде моїм.
Прийду
і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу,
як мається в домі новім.
Мені
колискову вже ангел співає
I
рана смертельна уже не болить.
Ти
знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа
за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко,
вибач за чорну хустину
За
те, що віднині ти будеш сама.
Тебе
я люблю. I люблю Україну.
Вона,
як і ти, була в мене одна.
Автор Оксана Максимишин-Корабель
