22 січня – День Соборності України, який відзначається відповідно до указу Президента України № 42/99 від 21 січня 1999 року. Хто ж стояв біля витоків соборності українських земель? Даємо їх імена і коротку біографічну довідку.
Голова Директорії УНР Винниченко
Володимир Кирилович (16.07.1880, Єлисаветград – 6.03.1951, Мужен (Франція))
– видатний український письменник, голова першого українського уряду –
Генерального Секретаріату (червень 1917 – січень 1918), голова Директорії УНР (13.11.1918
– 11.02.1919 р.). У лютому 1919 р. виїхав за кордон, а з 1920 р. після невдалої
спроби співробітництва з радянською владою, перебував в еміграції. З середини
1920-х рр. відійшов від політики, займався літературною і публіцистичною
діяльністю.
Головний отаман Армії УНР Петлюра
Симон Васильович (10.05.1879, Полтава – 26.05.1926, Париж) – український
політичний і державний діяч, публіцист. Після виїзду В.Винниченка за кордон
(11.02.1919 р.) став головою Директорії. В еміграції мешкав у Варшаві, з 1923
р. – у Будапешті, Відні, Женеві, з 1924 р. – Парижі. Керував діяльністю уряду
УНР в екзилі. Вбитий 25 травня 1926 р. у Парижі агентом НКВС С.Шварцбартом.
Андрієвський Опанас Михайлович (1878 – 16.05.1955) – український
громадсько-політичний і державний діяч, правник за фахом. Родом з Уманського
повіту (тоді Київська губ.). Один з лідерів Української партії
соціалістів-самостійників. Член Директорії УНР. В еміграції – професор
Українського вільного університету у Празі.
Швець Федір Петрович (11.11.1882, м.Жаботин (нині Черкаська обл.)
– 20.06.1940, Прага) – український громадсько-політичний і державний діяч,
вчений-геолог. У 1917 р. – член Української Центральної ради. 13.11.1918 р. як
представник Селянської спілки увійшов до складу Директорії УНР. В еміграції в
ЧСР – викладач українських вищих
шкіл.
Лонгин Цегельський (29.08.1875, Кам’янка Буська на Львівщині – 13.12.1950,
США). Член Головної Української Ради, бойової управи УСС, Української Національної
Ради, Української конституанти, яка 19 жовтня 1918 року проголосила створення
Української держави на землях Австро-Угорщини. Він був активним учасником
підготовки і проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Лонгин
Цегельський був автором декларації про Злуку всіх українських земель в єдиній
Українській державі, схваленої 3-го січня 1919 року Українською Національною
Радою, яку й проголосив 22 січня 1919 року перед багатолюдними зборами на
Софіївській площі у Києві
Дмитро Павлович Левицький (1877, Добрячин Сокальського району Львівської
обл. – 1942, Бухара, Узбекистан) – український громадсько-політичний діяч,
правник, адвокат. Закінчив юридичний факультет Віденського університету. До Першої
світової війни жив і працював у Раві-Руській та Бережанах (Галичина). Воював на
фронтах світової війни як офіцер австрійської армії. В 1915 потрапив у
російський полон і був депортований у Ташкент. У 1917 р. – Голова
Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни. 1.12.1918 разом з Лонгином
Цегельським підписав у Фастові попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР в
єдину державу. У 1919 – 1920 рр. був послом УНР в Копенгагені. Очолював
патріотичну організацію “Молода Галичина” у Відні, до складу якої входили Євген
Коновалець, Андрій Мельник, Іван Чмола, Іван Кедрин ін. У 1923 – 1925 рр. – редактор
газети «Діло», 1925 – 1935 рр. – голова УНДО, 1935 – 1939 рр. – заступник
голови УНДО, голова Українського координаційного комітету у Львові. 28.09.1939
заарештований більшовиками. Помер 1942 р. на засланні у Бухарі (Узбекистан).
