субота, 14 лютого 2009 р.

Яка православна церква в Україні канонічна?

Приводом звернутися до теми взаємовідносин українських церков стала подія у Сумах, про яку повідомили 12-13 лютого 2009 р. ЗМІ. Єпископ Сумський і Охтирський Євлогій (Гутченко), виступаючи перед студентами Української академії банківської справи, принижував честь і гідність громадян України – прихильників Української Православної Церкви КП, що змусило їх звернутися до місцевої прокуратури. Свій виклик у прокуратуру єпископ супроводжував телекамерами журналістів та імпровізованим мітингом протесту із двох-трьох десятків мирян з антиукраїнськими гаслами.
Потрібно зазначити, що священнослужителі УПЦ МП на території України досить часто ведуть антиукраїнську пропаганду, паплюжать духовенство Київського патріархату, ображають і принижують честь і гідність православних прихожан Української Православної Церкви КП, беруть участь у політичних акціях (агітації мирян під час проповідей у храмах за промосковських кандидатів до місцевих рад і до ВР), проводять інші антиукраїнські акції.
Що це за феномен – Українська Православна Церква МП? Чому вона так активно діє на теренах України?
Декілька історичних фактів.
Українська Православна Церква від Хрещення Руси-України була Митрополією Константинопольського Патріархату. За давнім переказом, Українську Церкву заснував Андрій Первозванний, тому ця церква, яка була найстаріша на Сході слов’янства, була апостольною [1, с. 593]. У 1448 році від Київської Митрополії відокремилася Московська епархія, яка була самоназвана Московською Патріархією. Лише через 141 рік (у 1589 р.) вона отримала визнання Константинопольського Патріархату.
Після приєднання України до Московії у 1654 р. Українська Церква ще 32 роки боролась проти поневолення Москвою. Як свідчать грецькі історики, у 1684 році (за часів лівобережного гетьмана I.Самойловича) Московська Патріархія звернулася до Константинопольського патріарха Якова з проханням підпорядкувати їй Українську Митрополію (тобто отримати право рукоположіння Київських митрополитів), але отримала відмову.
Під шаленим тиском Москви 8 листопада 1685 р. митрополит Київський Гедеон Четвертинський присягнув на вірність московському патріархові, був таємно висвячений у Москві в сан Київського митрополита єпископа Гедеона Святополк-Четвертинського і з цього моменту розпочалося знищення незалежної Української Церкви. Київський митрополит віддавна був «екзархом вселенського трону», але цей титул був забраний у митрополита Гедеона.
У 1686 році Константинопольський Патріарх Діонісій погодився на підпорядкування Московській Патріархії Української Церкви, але через рік (1687) його саме за це було засуджено на Царгородському патріаршому соборі та позбавлено сану, а підпорядкування визнано актом хабарництва та скасовано. Тобто, приєднання і підпорядкування Української Церкви Московській є неканонічним.
Москва не могла погодитися на незалежне становище Української Церкви і домінуюче становище на Сході. Незалежність Української Церкви була знищена грубим неканонічним актом, бо він порушував 34 апостольне правило: «Єпископи кожного народу повинні знати першого поміж себе й шанувати його як голову». Також грубо було порушене 8 правило ІІІ Всесвітнього Собору, який заповідав: «Хай ніхто з боголюбивих єпископів не поширює влади на іншу єпархію, що давніше та спочатку не була під рукою його чи його попередників. Але як хто поширив та силою яку єпархію приєднав собі, то нехай віддасть її, щоб не порушувалися правила Отців, щоб не закрадалася під видом священнодійства пиха влади світської. Отже, Святому й Всесвітньому Соборові вгодно, щоб кожна єпархія зберігала в чистоті й без перешкоди ті права, які належать їй від початку, на основі звичаю, що здавна закорінився».
Історична традиція й канонічне право говорять про незалежність Української Церкви (Церква Константинопольська, Антіохійська, Олександрійська, Єрусалимська не втратили своєї автокефалії, хоча їх край був поневоленим). Зважаючи на історичний хід подій та становище України у ті часи, Українська Православна Церква не змогла набути адміністративної самостійності від Російської Православної Церкви.
Московська Церква, а з нею й Українська Церква за Петра І втратила соборованість – вищу церковну владу, її функцію присвоїв собі царський уряд та Синод, що було грубим порушенням канонічних правил. «Російська Церква перестала існувати як канонічна церква серед інших православних церков» [1, с. 596]. З усіх православних церков тільки Московська Церква була підлегла державі з усіма руйнуючими її наслідками – цілковитою неволею духовенства перед світською владою.
У Московській Церкві розвинулась спочатку триязична єресь, яка признає святими богослужбовими мовами тільки три давні мови: давньоєврейську, грецьку та латинську. До цих трьох мов у Москві додали четверту – російську церковнослов’янську, обернувши триязичну єресь на чотириязичну. «Російська Церква накидала й накидає нам свій російський і свій церковнослов’янський тексти Св. Письма, часто навмисно перекручений… В книзі Естер (Есфір) 1:22 оригінал і переклади цілого світу (серед них і острозька Біблія 1581 р.) дають: «Щоб кожен чоловік був паном у домі своєму й говорив мовою свого народу». Це дуже важливе для поневолених народів Росії місце російський св. Синод дає так: «Да будет страх им в жилищах их…» [1, с. 597].
Таким чином, за час господарювання Москви Українська Церква втратила незалежність, соборноправність, національні ознаки. У церкви відібрано землі, духовенству нав’язані поліцейські обов’язки: стеження за найсвятішим людини – за її сповіддю перед священиком («духовний регламент» наказував, щоб священики, почувши на сповіді щось політичне, доносив про це владі…). Український народ ніколи не забував про віковічну незалежність своєї церкви, ніколи не визнавав за канонічне приєднання її до Церкви Московської.
Зі сказаного випливає, що Московська церква не є канонічною, ніколи канонічною не була її діяльність.
За цю грубу неканонічну кривду 13 листопада 1924 р. Царгородський патріарх Григорій Сьомий у грамоті (томосі) Вселенської Патріархії, яка була підписана ним і ще 12 східними митрополитами, визнав незаконність (неканоничність) передачі Київської метрополії Москві: «В історії написано, що перше відділення від нашого престолу Київської Митрополії та православних митрополій Литви і Польщі, що залежали від неї, й приєднання їх до Святої Московської Церкви відбулося цілком не за приписами канонічних правил, а також не було додержано всього того, що було встановлене про повну церковну автономію Київського Митрополита, що носив титул екзарха Вселенського Престолу» [1, с. 594].
З набуттям Україною незалежності гостро випливає питання про відродження Української Церкви. Ухваленням Архієрейського Собору РПЦ 25—27 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату РПЦ, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові України у 1990 році), Українській Православній Церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії.
Але вже у 1992 році Митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор УПЦ (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля УПЦ (МП) — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (РПЦ). Цікаво, що Володимир (Сабодан) є одночасно єпископом двох Церков (Української і Московської), що є унікальним і неканонічним випадком у історії Православ'я. Зрозуміло, що, за словами депутата Жебрівського, Московський патріархат не зацікавлений у створенні єдиної помісної української церкви з двох основних причин. Першою причиною народний депутат назвав “економічну”. Він нагадав, що “половина приходів церкви Московського патріархату знаходиться в Україні, тому, в разі створення єдиної православної церкви в Україні, церква МП позбавиться значних фінансових ресурсів” [3].
Другою причиною депутат назвав “політичну”. Він нагадав, що “досить багато ієрархів Московського патріархату за радянських часів погоджували свою діяльність з КДБ”. “Московська церква – це дзеркало російської держави, Церква Московського патріархату не віддільна від російської держави, від російської влади”. “Росія проводить свою експансію в Україні в тому числі і через церкву Московського патріархату, через своїх священників Московська церква створює “п’яту колону” в Україні”, - переконаний він. “Останнім часом Московський патріархат в Україні з головою поринув у політичні процеси”, - зауважив народний депутат. Він нагадав про участь МП в акціях проти НАТО, в інших політичних акціях. Через своїх священників Московська церква веде розкольницьку діяльність серед православних віруючих в Україні. “Якщо папа Римський Іоанн Павло ІІ молився і в мусульманських мечетях, і в єврейських синагогах, намагаючись зблизити і примирити церкви різних конфесій і закликав до терпимості, - зазначив Жебрівський, - то Московський патріархат замість того, щоб говорити з віруючими про духовність, об’єднувати людей, спираючись на християнські цінності, сіє в суспільстві ворожнечу і агресію, веде відверту війну і з римо-католиками, і з греко-католиками, і з Київським патріархатом” [3].
Під час офіційної зустрічі делегації Вселенського патріархату з Президентом України 24 березня 2005 р., голова делегації архієпископ Скопельський Всєволод (Майданський) передав послання патріархату: «Церковь-Мати, Константинопольський Патріархат, вважає, що її донька — Московський Патріархат — має ту канонічну територію, яка існувала у тої Церкви до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії Московській Церкві було здійснено Патріархом Діонісієм без згоди та утвердження Святим і Священим Синодом Великої Церкви Христової».
Українська Православна Церква (КП) – національна церква, має бути єдиною визнаною Всесвітнім православ'ям українською автокефальною церквою (на відміну від автономної УПЦ (МП), яка підпорядкована РПЦ і не є канонічною і не є національною церквою в Україні) підпорядкування Константинопольському патріархату, у якому знаходилась Київська Митрополія в 988—1686 рр.
Цікаво, що УПЦ (МП) претендує на наслідування Української (Руської) церкви 988-1686 рр., але така претензія безпідставна, оскільки УПЦ (МП) підпорядкована РПЦ (церкві іншої держави!).

Джерела:
1. Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1996. – 800 с. //І.Огієнко (Митрополит Іларіон) Нариси з історії Української православної церкви - с. 592-608.
2. uk.wikipedia.org/wiki/Українська_Православна_Церква
3. http://www.nuns.com.ua/news/4080/

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...