14 жовтня Україна святкує день Покро́ви
Пресвято́ї Богоро́диці. Цей день є Днем українського козацтва. У цей день
святкують чергову річницю створення (1942 р.) Української Повстанської Армії – армії-визволительки
України від гітлерівського режиму і більшовицького ярма. З 2005 року Україна офіційно
святкує День створення УПА.
Історію створення та діяльності ОУН-УПА до
цього часу «традиційно» пов’язують із Західною Україною. Сучасними українськими
істориками, які досліджували і досліджують це питання (Г.Іванущенко, Д.Куделя,
П.Хобот, Ю.Щур та ін.), на основі вивчення раніше закритих партійних архівів
доведено, що до початку і під час Другої світової війни підпільники ОУН активно
діяли у Центральній, Північній і Південно-східній Україні. На території, що
належала радянській Україні до 1939 року, було створено декілька центрів
національно-визвольного підпілля. Найпотужніші з них – Київ (Крайовий Провід Центрально-українських
земель) і Дніпропетровськ (Крайовий Провід Південноукраїнських земель). Свою боротьбу за
самостійність України оунівці вели на два фронти – проти німецьких нацистів та
проти більшовиків [1; 2; 3].
Одним із найбільших центрів підпільної
боротьби за вільну Україну була Дніпропетровщина. На території Придніпров’я
існувала розгалужена мережа ОУН. Молоді вчені-історики, покоління яких
сформувалося за два десятиліття незалежності Української держави, сьогодні
займаються дослідженням цієї життєво важливої теми. Завдяки їхнім зусиллям
поступово відкриваються напівзабуті сторінки не простої української історії. Дніпропетровський
історик Павло Хобот вважає, що це тільки початок наукових досліджень, але вже
сьогодні можна з певністю стверджувати, що:
по-перше, Дніпропетровськ на мапі ОУН
був ключовим пунктом Південно-східної України. Він став базою для похідних
груп, які працювали в цьому краї;
по-друге, Дніпропетровщина підтримала
Акт відновлення української держави від 30 червня 1941 року, проголошений
С.Бандерою. Наприкінці серпня 1941 року у Дніпропетровську відбулись збори
місцевої інтелігенції під керівництвом представника похідної групи Василя
Регея. Учасників зборів повідомили, що у Львові проголошено Акт відновлення
української держави. В результаті була створена обласна управа, яку очолив
професор П.Олійниченко. Управа мала свою печатку з написом «Українська
держава»;
по-третє, німці на початку проголошення
української держави, принаймні військові, які не сильно розумілися в політиці,
були не проти української держави. Але через деякий час, коли до
Дніпропетровська прибула політична адміністрація, ситуація змінилася. Відбулися
арешти, й управу було вмонтовано в систему окупаційної влади (такі каральні
операції пройшли по всій Україні, в т.ч. і в Києві). Оунівцям довелося
організовувати своє підпілля. Ці факти розвіюють міф про «співпрацю» ОУН-УПА з
німцями, хоча на початку такі намагання співпрацювати були;
по-четверте, ідеї ОУН щодо створення
української держави досить швидко поширювалися серед місцевого населення.
Відбувалося це у різних місцевостях по-різному. У Нікополі, Кривому Розі
націоналістичні кадри влилися в адміністрацію. Наприклад, Криворізьку управу
очолював Сергій Шерстюк, який водночас керував місцевим проводом ОУН. Йому вдавалося
використовувати місцеву пресу – криворізьку газету «Дзвін», яка публікувала
навіть листівки ОУН. У Кривому Розі також перейменували одну з вулиць на честь
Євгена Коновальця. У Нікополі оунівці також активно діяли в культурній сфері. Працювати
намагались через різні організації: «Просвіту», українські театри, автокефальну
церкву. Загальна настанова була така – використовувати усі можливості для
пропагування своїх ідей;
по-п’яте, воювати одночасно проти
більшовиків і гітлерівців, не маючи відповідних ресурсів, було важко. Адже на
сході України багато людей навіть не чули про ОУН. Репресії проти ОУН-УПА з боку
гітлерівців почалися восени 1941 року і продовжувалися протягом всієї війни [2].
Коли на Дніпропетровщину повернулася
радянська влада, за вказівкою керівництва ОУН(б) формувалися загони з
підпільників і відправлялися в УПА. Ці групи добиралися і вливалися в Українську
Повстанську Армію по-різному. Деякі наштовхувались на німців і були
заарештовані, але багатьом вдалося долучитися до збройних загонів. Вже в наш
час було знайдено два десятки дніпропетровців, які воювали в УПА, але,
звичайно, їх було набагато більше, бо до повстанців приєднувалися колишні бійці
Червоної армії, які втекли з німецького полону. Потім частина дніпропетровців
опинилась в еміграції. Ті, хто залишився на Дніпропетровщині, потрапили під
зачистку. Майже всіх було заарештовано, засуджено і вислано до Сибіру. Органи
радянської влади створили підставне підпілля задля того, щоб виловити підпільників-оунівців.
Вціліти вдалося небагатьом. Треба сказати, що більшість з тих, хто був
заарештований, за їхніми словами, справжніми націоналістами стали лише в тюрмі
або на засланні. У повоєнний час репресії з боку каральних органів СРСР активно
проходили до 1953-56 рр., коли, як вважалось, остаточно було знищене оунівське підпілля і залишки УПА. Пізніше, аж до розпаду
СРСР придушувалася і каралася будь-яка думка щодо можливості створення
самостійної української держави.
Запорізький історик – дослідник
діяльності УПА на Східноукраїнських Землях (СУЗ) – Юрій Щур у дослідженні
«Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на
Східноукраїнських землях» зауважує, що «…під час німецько-радянської війни
мережею ОУН було охоплено усю Україну, що довгий час замовчувалося радянською
історіографією» [3].
Регіональні дослідження, присвячені
діяльності націоналістичного підпілля на Східноукраїнських землях під час
німецько – радянської війни є, безумовно, позитивним явищем. Серед таких
досліджень можна відзначити книгу Г.Іванущенка «Залізом і кров’ю» (Іванущенко
Г. Залізом і кров’ю. Сумщина в національно–визвольній боротьбі першої половини
ХХ ст. Історико–документальні нариси. – Суми: Собор,2001), у якій автор на
основі документів радянських каральних і партійних органів проаналізував
діяльність оунівського підпілля на Сумщині [3, с. 11].
Дані про херсонське націоналістичне
підпілля знаходимо у збірці “Останній сталінський удар”, яка була видана
місцевою редколегією “Реабілітовані історією”.
Книга В.Сергійчука “ОУН-УПА в роки
війни. Нові документи і матеріали” складається з трьох розділів – блоків
документів: німецькі, радянські і ОУН – УПА. Серед інших матеріалів подано інформацію
про підпілля на території таких регіонів, як Кіровоградщина, Харківщина,
Київщина тощо.
Таким чином, бачимо, що хоча для
вітчизняної історичної науки характерна регіональність у дослідженнях
українського націоналістичного руху, тобто не написано жодної узагальнюючої
праці по діяльності ОУН на СУЗ, певні узагальнення на основі представлених
досліджень можна зробити:
1)
ОУН-УПА
діяла у воєнні і повоєнні роки як армія-визволителька рідної землі від
фашистського режиму і від більшовицького ярма по всій території України. Один з найбрехливіших більшовицьких міфів є той, що УПА
діяла тільки в Західній Україні.
2)
Створення
національних військових формувань і визвольних організацій на території України
аж ніяк не входило у плани гітлерівської Німеччини, тому протягом 1941- 42 рр.
німці провели масові арешти членів ОУН по всій Україні. Тільки у лютому-березні
1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська
поетеса Олена Теліга. У жовтні-листопаді 1942 р. гестапо арештувало і стратило 210
членів ОУН(б). Серед страчених підпільників ОУН був відомий поет Олег Ольжич - син Олександра Олеся. Ці та інші факти красномовно говорять про другий брехливий більшовицьку
пропагандистський міф, який подає українських визволителів як німецьких
спільників.
У переддень чергової сімдесят першої річниці
створення армії-визволительки – Української Повстанської Армії – виражаємо найбільшу
подяку підпільникам ОУН і бійцям УПА від імені всього українського народу і
низько схиляємо голову.
Слава Україні! Героям Слава!
Джерела
1.
Дмитро
Куделя. Дніпропетровці в Українській
Повстанській Армії (Доповідь на науково-практичній конференції до 60-річчя УПА,
6 жовтня 2002 р., м. Київ).
2.
Вадим
Рижков. ОУН-УПА на Дніпропетровщині: проти двох фронтів. // Дніпропетровськ: День.
– №235 – 2011. –
Рубрика: Історія і Я.
3.
Юрій
Щур. Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на
Східноукраїнських землях. // Запоріжжя: 2006. – 68 с.
4.
http://oun-upa.org.ua/articles/speckor.html
